Донецький “бандерівець” Янукович

Остаточно це стало зрозуміло, коли безнадійно проросійський, з точки зору націонал-патріотів, Віктор Янукович за півтора року перетворився у очах Росії на такого затятого націоналіста, що йому може позаздрити навіть колишній президент Віктор Ющенко, змалку виплеканий на вишнях, хрущах та вишиванках.

Хто б міг спрогнозувати, що з того часу, коли Янукович бачився з Медведєвим частіше ніж з власною дружиною, в українського президента так швидко вселиться гордий дух спротиву імперським посяганням?

Після підписання харківських угод, у Кремлі відчули, що Янукович, за боксерською термінологією, “поплив” і кинулись його добивати. Інколи здавалося, що президент готовий підписати не тільки всі потрібні росіянам угоди, але й дарчу на Межигір’я.

Але сталося диво — швидко отямившись, гарант української Конституції підвівся на хворе коліно і несподівано став в закриту захисну стійку.

Хто б міг спрогнозувати, що майже всі без виключення політичні спікери регіоналів, які ще нещодавно в прямому і переносному сенсі молилися на Москву, будуть гордовито виголошувати щось на кшталт “Нас ніхто не принизить, бо ми є сьогодні народ, нація, держава!”.

Ці слова говорить не Віктор Ющенко на вершечку Говерли перед соратниками, а Василь Кисельов з фракції ПР!

Відповідаючи на чергову образу Медведєва, у своєму інтерв’ю для видання “Коммерсантъ”, Янукович договорився вже навіть до того, що пожалів свою найзапеклішу супротивницю! За словами президента, “Тимошенко змусили підписати домовленість”. Хто б міг уявити собі це?

До речі, один з найодіозніших російських “імперців”, депутат Госдуми Сергій Марков ще в березні цього року попереджав, що Янукович ніколи не був проросійським політиком, бо він — український економічний націоналіст.

“Не було ніколи і немає конфлікту в Україні між проросійськими і прозахідними силами. Є проукраїнські і русофобські, умовно кажучи, економічні націоналісти, до яких належить Янукович, і українські етнічні націоналісти, до яких належать помаранчеві. Йде процес становлення України, як незалежної держави. І тому є консенсус серед еліти у тому, що така країна повинна існувати, і її еліта повинна сама грабувати Україну — нікому іншому цього не дозволять”.

Коріння економічного націоналізму Януковича лежить в знаменитій максимі Людовика XIV “Держава — це я”, психологічною основою якої, в свою чергу, слугує менталітет директора автобази.

Всі карданні вали та гайки, які знаходяться на її балансі, він вважає своєю власністю. Коли президент каже: “Спочатку загнали нас у кут, потім почали диктувати умови. Це принижує сьогодні не мене особисто, а це принижує державу, і я не можу цього допустити”, то в його словах криється глибока особиста образа на тих волоцюг, які намагаються на ввіреній йому території “приробити ноги” старому шматку труби, яку він давно вгледів для власного господарства.

А образ донецькі (це може підтвердити Луценко) не пробачають.

Виконавши свого часу низку побажань Москви щодо дражливих етнокультурних та історичних питань, нинішня українська влада дала зрозуміти — благодійність закінчується там, де починаються реальні інтереси олігархії.

Остаточно “бандерівська” сутність Януковича була викрита росіянами, коли Путін з порожніми руками залишив Київ, так і не підписавши домовленостей про Митний союз.

З цього моменту образ Януковича, як проросійського кандидата, було безнадійно зруйновано. І в цьому сенсі він виглядає для Росії навіть гіршим, ніж Ющенко. Адже якщо Віктор Андрійович був в розумінні російської пропаганди таким собі окупантом — “американським” Карлом XII, то Янукович — викапаний Мазепа, зрадник і перебіжчик.

Оскільки відносини української і російської влади дуже циклічні, не важко здогадатися, що буде далі. Свого часу на президента Ющенка були вилиті тони телевізійних екскрементів, густина яких особливо збільшувалася під час газових воєн.

В сюжетах російських журналістів вулицями українських міст крокували нацисти, в магазинах продавалися ляльки Гітлера, з’являлися та зникали мобільні бази ЦРУ для тортур над мирним російськомовним населенням.

Тому немає сумнівів, що оруеловські “п’ятихвилинки ненависті” на російському ТБ поновляться вже найближчим часом на повну потужність. І давня тема “бандеровцев, стрелявших в спину беременным комсомолкам” заграє новими фарбами по відношенню до новітніх “донецьких бандер”.

Зовсім нещодавно таким об’єктом нафтогазового залякування був Олександр Лукашенко, його персоні були присвячені не тільки випуски новин на російському ТБ, а й навіть серіал “Хресний бацька”.

Віктор Янукович з його непростою біографією є ідеальною мішенню для серіалу з назвою “Донецький Хам”.

А для тих, в кого не вистачає міцності вестибулярного апарату, щоб дивитися новини ОРТ та НТВ, буде запропоновано більш елегантне “мочилово” в популярних гумористичних програмах “Прожекторперісхілтон” та “Велика різниця”. В одній із пародій останньої, Віктор Янукович, до речі, вже встиг засвітитись.

Крім потужного агітпропу, Кремль також вдається до звичного методу економічного та митного шантажу. Вже зараз українські олігархи, що мають інтереси в сфері імпорту до Росії, починають швидко втрачати прибутки.

Українські труби та солодощі, як свого часу грузинське вино чи латвійські шпроти, враз стали дуже шкідливими для російського споживача. Внаслідок таких методів українськими націоналістами швидко стануть навіть ті, хто в цій країні більш за все цінує ізраїльський паспорт.

У своїй промові на День Незалежності, Янукович розповів про те, що розраховує в 2011 році завершити переговори про асоціацію з ЄС та створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

Тепер проєвропейські прагнення Януковича зіштовхнулися з тим, що Європа продовжує тиснути на українську владу в унісон з Росією у питанні суду над Тимошенко. Та так старанно, що подекуди навіть втрачає дипломатичний такт , погрожуючи припиненням переговорів про асоціацію.

Без європейської підтримки газова війна з Росією може закінчитися для непоступливого Януковича лише консервацією режиму на зразок білоруського. І тоді для Європи Янукович так і залишиться диктатором, а для Росії — ніколи не відмиється від ярлика “махрового националиста”.

Втім, поки точиться чергова газова війна, в країні продовжується переділ власності на користь нових “патріотів”, і маски-шоу в офісах великих і малих підприємств Вітчизни є яскравим тому підтвердженням. Бо війна — війною, а обід — за розкладом.

Денис ДЕНИСЕНКО