Донецькі проти кремлівських

Причина — очікування результатів переговорів із російською стороною щодо ціни на газ.

Уже цього рішення досить, аби констатувати визнання теперішньою владою прямої залежності від Кремля. Залежності, якою Росія може маніпулювати безпосередньо, навіть не вдаючись до якихось спеціальних зусиль своїх агентів у Києві.

Скажімо, просто зірвати бюджетний процес в Україні, безкінечно відкладаючи завершення переговорів під будь-якими, до речі, невідомими публіці, приводами.

Навіть без інших мотивів, Росії вигідно продовжувати якнайдовше отримувати від України гроші за газ за все зростаючими цінами, особливо взимку. А вже похідні від цього наслідки не забаряться — посилення соціального тиску на уряд, унеможливлення подальших переговорів з МВФ, втягнення Нафтогазу в боргові зобов'язання перед російськими банками тощо.

Уже під тиском цих обставин, десь між своїми парламентськими й президентськими виборами, Росія залюбки витисне такі поступки з української сторони, які не допоможуть українському бюджету навіть у разі зниження газової ціни.

Бо втрати почнуть зростати в тих пунктах, котрі Київ віддасть за ціну газу.

На жаль, але вже звично, з боку опозиції не пролунало в зв'язку із цим питання: чому?

Чому уряд і більшість, маючи змогу покращувати бюджет у разі позитивних змін в економіці, не пішов на ухвалення “песимістичного” бюджету з теперішніми високими цінами на газ, якщо розрахував його, як міг, і вже навіть протяг через перше читання?

Чи це лише жест довіри до Росії та сигнал про власну впевненість, аби подражнити ЄС?

Чи ціна газу — лише привід, а проект бюджету — частина якогось “пакету” домовленостей, що стосуються в тому числі й майбутніх виборів в Україні?

Адже саме в бюджеті на 2012 рік треба закласти не лише витрати на виборчий процес для ЦВК, а й гроші на преференції для гарантованих мажоритарників, не кажучи вже про соціальні хабарі для партійного електорату. А якщо ці питання, зокрема, закон про вибори, досі не вирішені, і хто там мажоритарники, і кому які гарантії у вигляді бюджетних статей виписувати — ще не відомо, то й бюджет ухвалювати нема кому?

Правду кажучи, якщо проблема саме така, — це ще більше має спокушати російську сторону якнайдовше затягувати остаточне завершення переговорів про ціну газу. І маніпулювати командою Януковича, аж до того, щоб диктувати йому склад наступного депутатського корпусу.

За тими правилами виборчого закону, котрий внесла ПР, можна й до її списку, і на 225 округів поставити всі 300 українських затуліних, лужкових, дугіних, проханових та інших російських агентів.

Невже лише задля такого результату Януковичу треба було гучно лаятись з Путіним та Медведєвим, саджати Юлю й гратися в ігри з ЄС?!

А головне, невже в такому розкладі президент може сподіватись, що наступним кроком після “призначення” повністю контрольованого Москвою парламенту — він сам та його сім'я не стануть першою жертвою імпічменту на всьому пострадянському просторі? Перед тим як 300-ми голосами буде змінена Конституція України, і, можливо, не лише в частині мови...

Звісно, теперішнє оточення Януковича дозволяє вдатися й до таких припущень щодо спрямування поведінки гаранта. Але принаймні сам Янукович, який кадрово звужує коло “чужих” і відгороджується “своїми”, — дає зрозуміти, що не зовсім ігнорує подібні загрози.

Наскільки ефективно — це вже питання майже містичне...

Але припустити наявність більш оптимістичного сценарію, ніж викладений вище, просто необхідно. Хоча б із поваги до людей, котрі, за загальним визнанням, провели блискучі переговори на європейському напрямку й не заслуговують на поразку із протилежного боку.

Отже, навіть не маючи жодної інформації про нові газові угоди, бо не можна ж вважати інформацією витоки про ціну в 200-250 доларів без натяку на реальну вартість, мусимо просто згадати, що саме нам розповідали про підготовку до зими в часи передпереговорного протистояння. А також чим дорікали Юлі за поступки Газпрому.

Звісно, це — дилетантський погляд на речі. Але хто тепер не дилетант у газових питаннях?

Може, депутати, котрим не дозволяють навіть поглянути на директиви президента й уряду щодо майбутніх контрактів? Може, експерти, фахівці галузі, колишні начальники НАКу, його дочок, облгазів тощо, які 20 років супроводжували всі газові оборудки, але так і не застерегли нікого від теперішньої ситуації?

Врешті, саме своїми дилетантськими уявленнями керується “пересічний українець”, обираючи, на що витратити свої обмежені кошти, а також куди поставити галочку в бюлетені.

Так от.

Ми чули про заповнені вщент газосховища. Про самостійно ремонтовану ГТС. Про те, що Україна збирається експортувати газ власного видобутку. Про те, що транзит газу по нашій трубі все одне скорочується завдяки “Північному потоку”, а металургійні підприємства й хіміки вже скоротили споживання газу через попередню кризу, і ще ближчим часом скоротять через наступну. Про списання боргів облгазам за минулі періоди.

Плюс визнання Європи, що вона зігрілася вже однієї зими за український рахунок, нічим ту втрату не компенсувавши...

Як кажуть, “на хлопський розум”, саме час поставити питання руба, нічого не здаючи й нічого не просячи — а вимагаючи. І не побоюючись чергового перекриття труби.

Бо спроба Росії перекрити газ і нині стане для неї вже не перемогою, а суцільною поразкою. Європа при цьому майже не постраждає, а якщо постраждає — то вже точно знатиме, хто винен і що робити. Тобто стати на бік України.

Це, до речі, був би суттєвий аргумент із боку Європи на користь визволення Тимошенко. Ну, у тому сенсі, що компенсувало би хоч частину матеріальних втрат Україні від підписаного колись контракту. Бо якщо європейці дійсно вірять в особисту помсту з боку Януковича, то сприяння в усуненні принаймні однієї з причин цієї помсти — газової скрути, у яку загнав Януковича контракт 2009 року — швидше підштовхне його до прояву милосердя.

Милосердя ж бо вище справедливості, і до християнських свят Різдва саме вчасно його продемонструвати.

Зокрема, і в піку Юлиним “партнерам” із Росії, котрі — попри прохання її захисту відкликати знаменитий лист МО РФ, з якого виросла друга справа проти неї, — жодним чином не відреагували на це прохання. Принаймні БЮТ про це досі не повідомив.

Отже, прийнятний сценарій в принципі існує, — якщо виключити з нього зовсім таємні подробиці, про які, як в другій справі Тимошенко, можна дізнатись лише років через 10-15.

Може, хтось зі знавців би докладно, аргументовано й фахово спростував ці дилетантські міркування? Справа ж про національну безпеку.

А якщо ні — то в чому затримка? Чому стоїть наш бюджетний процес?

Тим часом, відклавши бюджет, парламентська більшість із подачі президента подбала про його наповнення радикальним способом: фактичним відкриттям колосальної офшорної зони. Закон про гуманізацію економічних злочинів знаменитий тим, що його не використали для декриміналізації “Юлиної статті” — у схваленому більшістю вигляді практично встановлює прейскурант “штрафів” за будь-які фінансові, приватизаційні, податкові й інші зловживання у великих розмірах.

Щойно адміністрація президента звітувала про виключення України з “сірого списку” FATF. Пан Тігіпко збирається запропонувати “податки на розкіш”, а також перекрити якісь лазівки до іноземних офшорів.

І водночас усім брудним капіталам світу пропонують прийти в Україну, сплатити “вхідний квиток” в бюджет у вигляді штрафу — або відповідний хабар “кому слід”? — і далі займатися бізнесом.

Звісно, це не є ноу-хау якесь. І на тлі європейських заходів щодо посилення фіскального тиску на фінансових махінаторів, а також в очікуванні відновлення путінської “антиходорковської” політики в Росії — сенс ідеї зрозумілий. Пригріємо всіх.

Але не всі прийдуть.

Точно прийдуть “ліберальні імперіалісти” зі сходу, особливо якщо їм розкриють усі приватизаційні об'єкти, а Газпром подбає про їхню конкурентоздатність у вигляді ціни на газ.

Цікаво, відклавши бюджет, чи рахує уряд і те, яку частку в ньому займатимуть податки та штрафи від цих “прибульців”? І якою мірою ця залежність від Росії буде краще залежності від МВФ?

Не цікаво й не дивно, що за закон про “гуманізацію”, попри розпачливі протести свого ж колеги правника-генерала, проголосували комуністи. Вони не лише точно знають, яка залежність краще, але й те, що для боротьби з олігархами, котру вони імітують, потрібні як мінімум самі олігархи.

А ще комуністам потрібні націоналісти для боротьби й з “фашизацією”. Як і націоналістам потрібна... залежність України. Для боротьби, звісно ж, за незалежність. І “комуняки-сталіністи” на додачу.

Уже тепер новий газовий контракт і побудований на ньому бюджет можуть забезпечити двом цим політичним полюсам передвиборче поле для спільного провокування масових збурень. Або, навпаки, можуть мінімізувати цей простір. Як, між іншим, було під час перемов з ЄС та жорстких обмінів заявами з Москвою.

Але без голосної суперечки цих двох, з дозволу сказати, “полюсів”, яка заповнює собою просто-таки кричущу відсутність парламентської опозиції — надто гучною виявиться тиша навколо складних торгів за газ, бюджет, майно, округи.

Коло замикається.

І значить — кремлівські “рулять”?

Ірина ПОГОРЄЛОВА