“До чого тут реформа”. Відповідь “мозівським” ботам на вінницький “кейс”

У Вінницькій області у одній з районних лікарень стався непересічний випадок: лікар-анестезіолог разом з медсестрою вночі погодилися стати хрещеними батьками чотирьохрічної дівчинки, яка була госпіталізована у важкому стані з діагнозом “корова пневмонія”. Рішення похрестити дитину було прийнято рідними батьками як акт відчаю після відмови перевезти їх дочку до Вінниці, незважаючи на відсутність можливості підключення до апаратного дихання та відсутності дитячого реаніматолога в штаті лікарні.

Місія обласних консультантів обмежилася призначенням антибіотику, який треба було купити за власні кошти, але зробити це було неможливо, оскільки з-за його високої вартості районні аптеки таким препаратом не торгували.

З даних анамнезу відомо, що дитина якийсь час лікувалася в селі у сімейного лікаря. Після погіршення стану лікарка порекомендувала батькам вести дитину до районної лікарні, що вони і зробили, доставивши дитя до закладу охорони здоров’я маршруткою.

З інших даних відомо, що лікар-анестезіолог районної лікарні виявився вінничанином, який їздить з обласного центру кілька разів на місяць на чергування. Також виявилося, що нічний хрещений батько походить з лікарської родини, є сміливою та вольовою людиною. Проявивши наполегливість він примусив обласне медичне керівництво повторно відправити консультантів до районної лікарні та переконав госпіталізувати дитину в спеціалізоване інфекційне відділення обласного центру. Після постів на фейсбуці розголосу та шуму дівчинку забезпечили необхідним лікуванням. Її стан ніби як стабілізувався.

Цілком очікувано жваве і палке обговорення ситуації активізувало мозівських ботів, які кинулися захищати Уляну Супрун. На них можна було б і не звертати уваги, якби не той факт, що вони відображають думку не такої вже й малої частини суспільства — щирих прихильників реформи. І ця “не така вже мала частина” прихильників не є абстракцією і має вираження у цифрах. За даними останньої соціології це близько 15% шанувальників Петра Порошенка від тих, хто збирається прийти на вибори. Так, не всі вони підтримують Супрун, але все таки — всіх, хто голосуватиме за нині існуючого президента можна зараховувати до прибічників МОЗ.

Роблячи здивовані очі та ставлячи запитання на зразок “при чім тут реформа?”, “а чи до реформи було краще?”, “а чому батьки не щепили дитину?” боти та корисні ідіоти намагаються нас переконати, що запровадження нового принципу фінансування на первинному рівні це дуже правильно, що ми не маємо права робити оцінку дій Гройсмана та Супрун, оскільки зроблено лише “півроботи” і треба дати можливість завершити справу до кінця, а потім почекати кілька років і ми побачимо й оцінимо, а ті, хто сьогодні критикують відчують сором. Такий саме сором, який вони відчувають уже сьогодні після того, як зарплати лікаря зросли у чотири рази (з 4 до 16 тис.грн) при капітаційній ставці 370 грн., з якої невдячні за урядову турботу сміялися.

Боти та корисні ідіоти не розуміють чому дитину з кором везли маршруткою, чому її хрестили уночі, чому її не щеплювали. Вони називають це саботажем реформ та перекладають відповідальність за охорону здоров’я на органи місцевої влади і навіть на самих громадян. В їх розуміння охорона здоров’я це не загальний суспільний інтерес, який здатний забезпечувати лише найкращі представники вищої політичної влади країни (тобто лічені люди), а це містечкові проблеми. Щось на зразок озеленення міських вулиць. Посадили каштани — добре, засохли — ну і хрін з ними, викорчуємо — посадимо липи.

Ми не раз у своїх публікаціях на “TRIGGER” говорили, що вся проблема нашої країни полягає у руйнації інститутів, які забезпечували правила просування по кар’єрних сходинках. І якби наші так звані соціальні ліфти не перекидали людей без життєвого досвіду та належної самостійної практики на верхівку соціальної піраміди через всі сходинки, то ми б розуміли, що реформа первинного рівня медичної допомоги і випадок з коровою пневмонією це “перша кінцева точка” мега-дослідження (n=40 млн) під назвою “Реформа охорони здоров’я”, яка вимагає негайного припинення експерименту внаслідок різкого збільшення смертності.

З 1989 по 1991 р. я проходив обов’язкову військову повинність у лавах Тихоокеанського флоту СРСР. За два роки служби на посаді фельдшера частини мені довелося особисто відвідати трьох головних спеціалістів флоту: головного уролога, головного невролога та головного інфекціоніста. Полковники медичної служби локалізувалися на базі головного госпіталю флоту, який знаходився у місті Владивосток. З головним інфекціоністом флоту доля звела мене після того як я відправив матроса з  температурою, яка трималася три доби, на рентгенографію органів грудної порожнини до поліклініки своїм ходом, тобто громадським транспортом. Мені так доводилося робити, оскільки комбат “зажимав” бензин, щоб у вихідні їздити на рибалку.

Зрозуміло, що боєць мав необхідні документи та направлення на консультацію терапевта. У поліклініці матросу був поставлений діагноз менінгококового менінгіту і він був госпіталізований до інфекційного стаціонару санітарним транспортом.

Не складно здогадатися, що підставою для розмови зі мною був факт недіагностування менінгіту та “розбір польотів” чому хворий з температурою і можливим інфекційним захворюванням їздить громадським транспортом. Зустріч минула у “теплій дружній” атмосфері під час, якої мені нагадали про цінність людського життя, відповідальність за його збереження, про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення, прочитали п’ятихвилинну лекцію про менінгококову інфекцію, після якої я здав маленький іспит і пояснили, що за мною плаче дисбат на острові під романтичною назвою “Рускій”, якщо я не зроблю правильних висновків. Прошу вдуматися у сам факт — головний інфекціоніст флоту у званні полковника знаходить 15 хвилин часу для розмови з фельдшером у званні молодшого сержанта. У мене запитання: хто сьогодні у Вінницькій області викличе до себе сімейного лікаря (можливо фізичну особу підприємця) для того, аби запитати у неї чому вона чотирьох річну дитину з коровою пневмонією відправила до лікарні громадським транспортом? Хто нагадає їй про цінність людського життя, прочитає лекцію про кір та пневмонію і пояснить, що на неї чекає у випадку смерті дитини? Можливо сімейного лікаря викличе на розмову голова об’єднаної територіальної громади власник придорожнього кафе “Тещині сльози”? Чи може це зробить Уляна Супрун, яка разом з лікарем запитають, що з приводу доставки пацієнтів у важкому стані думає Степан Бандера?  

Відповідь на ці питання очевидні: все за що можуть спитати лікаря у системі охорони здоров’я, що будується це спитати про бізнес-план розвитку сімейної амбулаторії. У цій  системі ніхто не скаже, що сімейний лікар не викликала карету швидкої допомоги, тому що знала, що після реформи їй треба заплатити за транспортування пацієнта зі своєї, прорекламованої Гройсманом, шістнадцятитисячної зарплати. Ось до чого тут реформа і до чого тут Супрун. А забирати в обласний центр дитину не захотіли тому, що “небожителів” обласної лікарні також нікому викликати на профілактичну бесіду і пояснити їм життєві перспективи.

Рухаємося далі. До реформи швидкої допомоги, тобто до 2012 року, сільських мешканців обслуговували бригади укомплектовані фельдшерами, які знаходились у підпорядкуванні головних лікарів районних лікарень, що давало можливості проведення з ними навчально-виховних годин за фактами їх діяльності.

Після прийняття закону про екстрену медичну допомогу у липні 2012 року у районних лікарень відібрали все майно та автотранспорт та віддали у розпорядження новостворених центрів екстреної допомоги, які організовані за сотню-другу кілометрів в обласних центрах на базі обласних лікарень, юридично відокремивши при цьому фельдшерів районних лікарень від самих лікарень. Тобто зробивши фельдшерські бригади абсолютно безконтрольними при тих самих райлікарнях. Те саме було зроблено і з сімейними лікарями. Все це разом, безперечно, негативно позначилося на якості медичної допомоги. Але нинішня команда МОЗ пішла ще дальше. Вона поглибила ізоляціонізм та атомізацію закладів первинної медичної допомоги шляхом створення хибних матеріальних стимулів, а у містах взяла чіткий курс на ліквідацію лікарських бригад тепер уже екстреної медичної допомоги. Тобто реформатори продовжують погіршувати ситуацію, яка була створена до 2013 року.

Це відповідь на питання: “при чому тут реформа?” та “а що, до Супрун було краще?”. Безперечно було погано, але Порошенко привів Гройсмана та Супрун для того, аби зробити гірше. І про це дають підстави стверджувати факти. Ось і все.

На підготовку та написання посту на “фейсбуці” про шкоду чорної ікри український  недоміністр витрачає часу у кілька разів більше ніш головний спеціаліст радянського флоту витрачав на навчально-виховну зустріч з двадцятирічним фельдшером. Це все що треба про нову систему, яка будується в Україні.

Анатолій ЯКИМЕНКО