Чужі серед своїх. Після втрати впливу Януковичем “регіональний” конгломерат розвалиться

Жодних цікавих персональних “знахідок” у списку ПР не спостерігається, а основною інтригою нової виборчої кампанії цієї політсили є питання майбутнього впливу окремих груп. Факт, що обличчям агітпропу стала Таїсія Повалій, значною мірою прогнозований, з огляду на заяви регіоналів про необхідність залучення “публічних осіб”, а подружжя Повалій—Ліхута здавна славилося прихильністю до нинішнього глави держави. Звичною практикою цієї партії є також використання списку для схиляння на свій бік національних меншин. А додатковим аргументом нині може стати мовний закон, навіть попри цинічні відвертості Чечетова про угорців та румунів як “купки людей”. До прохідної частини списку потрапили Іван Попеску, який репрезентує румунську громаду, та Іштван Гайдош, мер міста Берегового (Закарпаття), один із лідерів мадяр краю.

Загальною лінією цьогорічної кампанії ПР, яка акцентує розкол у суспільстві та мобілізацію проросійських (антиукраїнських) виборців саме електоральними мотивами, насамперед пояснюється включення до списку Дмитра Табачника, який уже встиг стати символом українофобії. Версію про те, що отримання ним мандата — це м’яка форма його усунення з посади, розглядати можна, однак справдиться вона лише у випадку, коли на найближчих президентських виборах Янукович вирішить зробити ставку на ті чи ті форми компромісу, аби спробувати розширити електоральну базу в Центрі й на Заході України. Однак такий сценарій бачиться малоймовірним, зокрема й тому, що у своїх антиукраїнських діях він зайшов надто далеко.

Старі “донецькі”

Після переведення на посаду секретаря РНБО Андрія Клюєва чи не основною версією стало твердження про ослаблення його позицій та ймовірне усунення від традиційного для нього керування виборчою кампанією ПР. Проте насправді нова посада цього політика за наявності відповідної волі президента забезпечує широкі можливості для координації адміністративного ресурсу на місцях під час перегонів. У прохідній частині списку партії кількість кандидатів, пов’язаних із групою Клюєва, справді незначна — не більш ніж 10%, але показово, що серед них є Нестор Шуфрич: це можна вважати своєрідним “ляпасом” главі АП Сергієві Льовочкіну, з яким він побився в липні 2009 року. Але в мажоритарних округах, на які й робить цього разу основну ставку влада, за нашими підрахунками, майже половина висуванців пов’язані саме із групою Клюєва.

Чутки про дистанціювання Ріната Ахметова від ПР, спричинені забороною політичної агітації на його підприємствах, а також відмовою балотуватись у депутати, виявилися перебільшенням. Відсутність головного українського олігарха в партійному списку може свідчити про його небажання асоціюватися з дедалі більш дискредитованою політичною силою, однак його люди таки отримають у прохідній частині близько 20% місць, що гарантує йому чималу присутність у парламенті. Серед кандидатів від регіоналів у мажоритарних округах “квота Ахметова” перевищує 10%.

Близькі до “тіла”

На сьогодні можна говорити лише про кількох представників групи Фірташа — Льовочкіна у прохідній частині списку ПР, що зіставно із квотами Тігіпка чи колишніх литвинівців. Та й це значною мірою наслідок “підсумкового рихтування”, адже той регіональський список, який потрапив у руки журналістів за результатами з’їзду, і той, що його подали до ЦВК, мають відмінність у включенні в прохідну частину близького до Фірташа Івана Мирного. Можливо, група приросте й певною кількістю мажоритарників, яких у списку ПР близько півтора десятка. Крім того, за інформацією джерел Тижня, Дмитро Фірташ фінансує виборчі кампанії декотрих кандидатів, що підуть як незалежні або й від опозиційних партій, і розраховує на їхнє входження до принаймні неформальної власної групи в наступному парламенті.

Досить широко у списку ПР буде представлено кандидатів, що не пов’язані з основними олігархічними групами й завдячують своєю політичною кар’єрою особисто Януковичу або тим чи тим членам чи друзям президентської родини. Доки Віктор Федорович є основним гравцем у владному конгломераті, це його найбільш контрольовані учасники політичного процесу; однак у разі втрати (або загрози втрати) ним влади саме вони в більшості своїй виявляться першими в пошуку нового формату власного політичного майбутнього.

Неофіти

Особливістю списку регіоналів на виборах 2012 року є розширення представництва нових людей. Насамперед це стосується квоти Сергія Тігіпка, який “злив” Партії регіонів один із найуспішніших проектів 2009—2010 років — партію “Сильна Україна”. У 2010-му на місцевих виборах вона отримала 5,4% мандатів за списками, очевидно, цей результат і став базовим під час визначення квоти для його людей у списку ПР — п’ять місць у першій сотні (сам Тігіпко, Світлана Фабрикант, Володимир Дудка, Олег Шаблатович та на умовно прохідному 96-му місці — Сергій Вітер).

З огляду на помірну квоту Тігіпка, особливо щедрою виявилася партія влади до колишніх литвинівців (рейтинг Народної партії яких балансував на рівні 1,5—2%). До прохідної частини потрапили Ігор Шаров, Олег Зарубінський, Катерина Ващук, Юрій Благодир. Креатурою Литвина також називають №86 у списку ПР — директора Інституту історії України НАНУ Валерія Смолія, що тривалий час намагався позиціонувати себе як патріотичного діяча. Також ПР фактично віддала колишнім литвинцівцям, оскільки виставила проти них слабких кандидатів, щонайменше два мажоритарні округи (в Одесі — Сергієві Гриневецькому та в Бердянську — Валерію Баранову).

Сам Литвин в обмін на підписання закону про мови, за інформацією джерел Тижня, дістав гарантії від Партії регіонів на використання адмінресурсу для проходження в парламент за мажоритарним округом на Житомирщині. Крім віддяки за мовний закон, включення литвинівців до списку цієї політсили дає підстави розраховувати на здобуття голосів значної частини електорату Народної партії, який продовжував підтримувати її після переходу в коаліцію з ПР у 2010 році. Хоч окремі оглядачі трактують колишніх соратників голови Верховної Ради як потенційний резерв групи Льовочкіна — Фірташа, насправді екс-народники розмивають наявну “групову” структуру ПР і посилюють її квазіблокову сутність.

Аналогічну роль виконуватиме і значна група тушок, що дістала місця у списку ПР. Це й бютівець Євген Сігал і колишні інші спонсори “Батьківщини”: Микола Баграєв, Таріел Васадзе, Андрій Веревський та ін. На особливу увагу заслуговує Володимир Олійник — представник “канівської четвірки”, який тривалий час намагався показати себе українським патріотом, підтримував Помаранчеву революцію, але потім став тушкою і поволі перетворюється на одного з основних речників ПР.

Аналіз списків кандидатів у депутати від Партії регіонів засвідчує продовження процесу розмивання частки “донецьких” за рахунок нових груп представників владного конгломерату. Фактично створено квазіблок “партії влади” за зразком часів пізнього Кучми, поза межами якого з усіх політичних сил, які належать нині до парламентської більшості, залишилася хіба що Комуністична партія. Відмінності в поглядах на стратегію й насамперед тактику державної політики між окремими регіоналами, особливо з урахуванням потенційного залучення до їхньої фракції “незалежних” мажоритарників, ризикують досягнути такого рівня, за котрого будь-яке ослаблення зов­­нішнього арбітра (президента) здатне буде спровокувати неконтрольований розпад конгломерату, що формується. Утім, персонально для Януковича й тих людей, які розраховують визначальним чином впливати на нього під час ухвалення рішень, наразі такий стан є сприятливим, бо робитиме важливішою роль глави держави.

Андрій СКУМІН