Чому західні країни зволікають із санкціями проти “Росатому”

Ключові джерела надходження коштів для російського бюджету — нафтогазові, від 50 до 60% надходжень держбюджету. І їх санкційно обмежують. Але, крім палива, є й енергетична складова, яка систематично санкцій уникає, але не менш важлива для російської економіки. Цей текст — нагадування всім, особливо західним партнерам України, що це питання рано чи пізно доведеться вирішувати. Безумовно, залежність від атомної енергетики РФ — це не пряма аналогія із багаторічною залежністю від російського газу чи нафти. Хоча ще рік тому, будьмо відвертими, ключову роль за зазначеними енергоресурсами відігравали російські поставки. І “атомка” — це ще й питання безпеки, адже не так просто швидко перейти з технологій РФ на західні аналоги. Власне, про недоторканність “Росатому”, про потребу вирвати це “енергетичне жало” нижче і піде мова.

З грудня 2022 року маємо нафтове ембарго від західних партнерів і “стелю цін”, а вже з лютого 2023-го — аналогічні обмеження щодо нафтопродуктів (бензину, дизелю, мазуту тощо).

Нафтогазові доходи російського бюджету у січні 2023 року до січня 2022-го впали на 46% (5,5 млрд дол.). Відповідно до даних із досліджень Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), лише ембарго на нафту обходиться для Росії в 160 млн євро на день, а з урахуванням розширення обмежень ціни на нафту та нафтопродукти збитки зростуть до 280 млн євро. Наслідки уже помітно неозброєним оком, дефіцит бюджету РФ за два місяці 2023-го досягнув майже 34 млрд дол., тобто 88% від закладених “дефіцитних” на весь 2023 рік. Проте маємо визнати, що наразі цей дефіцит не є вбивчим для Росії.

Однак паралельно існує ще одна галузь, якої не заділа жодна санкція. Мова про ринок атомної енергетики і гіганта світового рівня — держкомпанію “Росатом”. Дискусію щодо економічних обмежень, які варто накласти на цю держкомпанію, вже слід розпочати настільки повномасштабно, як Путін повномасштабно розв’язав війну рік тому.

Глобальна роль “Росатому”

Щорічно “Росатом” від експорту ядерного палива, обладнання і надання відповідних послуг отримує 9 млрд дол. США. Порівняно з вищезгаданими двома напрямами енергетики — мізер. Для загального розуміння, це приблизно 1,3—1,6% від загального експорту з Росії. Але тут ідеться, швидше, не про гроші, а про конвертацію бізнес-зв’язків з іншими країнами за напрямом атомної енергетики у довгострокову (до кінця століття) технологічну залежність і політичні впливи. Неодноразово наголошувалося, що поставки високотехнологічної продукції, особливо в такій галузі, як атомна енергетика, здебільшого розглядаються як інструмент для розширення політичних впливів.

Глобально Росія має менші, порівняно з іншими країнами, обсяги ресурсів уранової сировини — 8%, що є четвертим показником у світі після Австралії (28%), Казахстану (15%) і Канади (9%), згідно з даними Всесвітньої ядерної асоціації. Але що стосується постачання уранової сировини на світовий ринок, то картина виглядає інакше.

Провідний постачальник — Казахстан (45%), далі Намібія (12%) і Канада (10%). Однак ключові позиції в казахстанському урановидобувному секторі займає саме “Росатом” — майже 40%. З урахуванням цього та того, що “дочка” “Росатому” компанія Uranium One має частку в 9% світового ринку уранової сировини, виходить, що практично 20% постачань забезпечує “Росатом”, тобто кожну п’яту тонну сировини на ринку. Для порівняння: канадська Cameco, французька Orano та китайська CGN мають лише по 9%.

До слова, щоб розуміти глобальний контекст щодо збагачення урану “Росатомом”, тут компанія є першою на глобальному ринку з часткою 38%. На ринку виробництва ядерного палива російський гігант посідає третє місце (17%) після американської Westinghouse (22%) і французької Framatome (20%).

У Євросоюзі чверть електроенергії виробляють АЕС. І 19 зі 103 енергоблоків залежать від ядерного палива “Росатому”. Йдеться про Чехію (6 блоків), Словаччину (5 блоків), Угорщину (4 блоки), Болгарію та Фінляндію (по 2 блоки). Ще три реактори працюють на паливі російсько-французького виробництва. На додаток, 2022 року “Росатом”, крім будівництва двох реакторів у Словаччині, отримав дозвіл на будівництво ще двох в Угорщині. Варто не забувати й про турецьку АЕС “Аккую”, будівництво якої розпочалося 2018 року, а загальна вартість проєкту сягає 22 млрд дол. Запуск першого енергоблоку передбачався на квітень 2023 року, проте запровадження німецьким урядом заборони компанії Siemens Energy на поставку комплексного розподільчого пристрою може відтермінувати цю подію (відповідна дія стосується й АЕС “Пакш-2”).

У разі запровадження жорстких економічних обмежень проти “Росатому” під ударом опиняться відразу кілька геополітично важливих для Москви країн. Зокрема, йдеться про АЕС “Аккую” в Туреччині, “Куданкулам” в Індії та “Пакш” в Угорщині.

Особливий кейс — Угорщина, член ЄС і НАТО, наш сусід на заході, з прем’єр-міністром В.Орбаном, якого медіа охрестили “троянським конем” Кремля. Тому Угорщина буде всіма силами намагатися блокувати накладення санкцій, на чому Орбан неодноразово наголошував. Ветування для них — єдиний вихід, адже в межах цієї країни понад 40% електроенергії виробляється на АЕС, які контролюються “Росатомом”.

Крім цього, треба розуміти, що Росія через “Росатом” виступає “санітаром лісу” і приймає на захоронення ядерні відходи. Ця історія не лежить на поверхні, і про неї справді мало хто говорить. Можливо, це не є чимось значущим для великих країн, як-то Франція, що має повний ядерний цикл: величезні потужності з виробництва електроенергії на АЕС, традиції з будівництва відповідних станцій, а також із захоронення.

 Однак для маленьких держав з АЕС сховати на території величезної Росії свої ядерні відходи є чудовим виходом із ситуації. Особливо коли в подібних маленьких країнах є потужний екологічний рух.

Ще один важливий момент, чому не запроваджують санкцій проти “Росатому”. Більшість об’єктів, які будуються “Росатомом”, — це гроші з Росії, що надходять через державні банки. Років із десять тому зазначений російський гігант перейшов на нову схему оплати будівництв за кордоном. Потенційним замовникам поставили нові умови — росіяни будують своїм коштом, а потім країни, де зведено АЕС, розраховуються з доходів від електроенергії, яка вироблятиметься. Питання впирається лише в тариф, що встановлений для споживачів відповідної країни, яка стала реципієнтом будівельної “ведмежої” хватки “Росатому”.

До речі, нагадаємо, що наразі “Росатом” будує станції вже й у Єгипті, який є дружнім до США і виступає як союзник на Близькому Сході навіть стосовно Ізраїлю.

І ще одне, геополітичне. Пам’ятаєте, як величезний французький виробник електроенергії EDF допоміг Угорщині відбити атаку щодо можливого санкціонування “Росатому”? Чому? Бо французи самі використовують збагачений уран від Росії та є партнерами російського енергетичного гіганта. Зокрема, навіть торік обсяги поставок залишилися на попередньому рівні — 153 тонни, або 15% від загального необхідного обсягу для французів.

Власне, “Росатом” — це спрут російського режиму, щупальці якого не просто розповзлися світом, а й уже доволі міцно стискають чимало країн. Чи влаштовує їх це? Ох, навряд…

Висновки зробимо після запровадження глобальних санкцій

Підсумовуючи історію із санкціонуванням “Росатому”, зазначимо, що наші можновладці, а саме — Міненерго та інші стейкхолдери процесу, сформували свої зауваження до вищезгаданої структури лише через рік після початку повномасштабної збройної агресії. І, як наслідок, кілька тижнів тому наша держава запровадила економічні обмеження для атомної галузі Росії. Трохи раніше санкції проти низки осіб та організацій із конгломерату “Росатому” запровадила Велика Британія. Але наші партнери дещо зволікають. Чому? Описано вище. Занадто глибоко “Росатом” занурив свої енергетичні пазурі в атомну енергетику цілого списку країн, що не поспішають позбавляти Кремль політичних впливів на величезну галузь світової економіки — атомну енергогенерацію.

Олександр ЛЄМЄНОВ, голова правління StateWatch