Чому протести в Башкортостані — тривожний сигнал для Путіна

Масові протести, що відбулися в башкирському місті Баймак, де суд приговорив місцевого активіста Фаїля Алсинова до чотирьох років колонії загального режиму за “розпалювання національної ворожнечі”, тривали кілька днів і закінчилися застосуванням поліцією кийків, сльозогінного газу та світлошумових гранат. Було затримано півтора десятка людей, яким “шиють” справи про участь у масових заворушеннях і насильство щодо представників влади. Їм “світить” до 15 років позбавлення волі.

Акції на підтримку Алсинова відбулись і в столиці Башкортостану — Уфі. Протестувальників було близько півтори тисячі, і хоча акція була мирною (її учасники співали башкирські пісні, танцювали та водили хороводи), декого все-таки затримали.

Фаїль Алсинов — один із найвідоміших активістів Башкортостану: 2020 року він активно виступав проти розроблення “Башкирською содовою компанією” гори Куштау. Алсинов очолював організацію “Башкорт”, що виступала за суверенітет Башкортостану (ліквідована після визнання екстремістською 2020 року). Його також називають противником війни: після оголошення мобілізації восени 2022 року він назвав те, що відбувається, геноцидом башкирського народу, написавши, що це “не наша війна”.

Прибічники активіста стверджують, що кримінальна справа проти нього є помстою за Куштау глави республіки Радія Хабірова — людини, непопулярної в регіоні. Коментуючи протести, він назвав прибічників Алсинова “зрадниками”, котрі закликають до відокремлення Башкортостану від Росії та партизанської війни. Зі свого боку Z-блогери назвали протести “репетицією етно-майдану”, яку “через соцмережі й телеграмчики” організували Рефат Чубаров і СБУ, Міхаїл Ходорковський та його “куратори із ЦРУ”.

Звинувачення зовнішніх сил у підбурюванні до протестів — хоча й традиційні, але смішні: в цій російській республіці вистачає соціально-економічних проблем (Башкортостан входить до десятки найбільш дотаційних регіонів РФ), міжнаціональних і внутрішньоелітних суперечностей.

Як зазначив російський політолог Ніколай Євдокімов, “згортання інститутів громадянського суспільства здатне спричиняти неконтрольовані протестні вибухи. За цієї ситуації у людей просто немає іншої можливості висловити невдоволення, оскільки опозиційні партії вже давно є карикатурними, а інші громадські структури або є додатком до державних інституцій, або не мають змоги працювати”.

Ймовірність того, що нинішні протести в Баймаку й Уфі розширяться на весь регіон, є незначною. Навіть попри те, що башкирські військовослужбовці обіцяють залишити фронт в Україні та, повернувшись додому, протистояти бійцям ОМОНу, якщо ті не припинять бити місцеве населення. (Підтверджень справжності цього відео немає.) Протести в Башкортостані стихійні, їм не властиві ескалація та консолідація.

Однак за два місяці до президентських виборів влада вирішила діяти щодо протестувальників у Башкортостані за жорстким сценарієм: попри те, що протести не спрямовані проти політичної системи, а відбуваються через незгоду з рішенням суддів, не проти Путіна, а на захист Алсинова, все-таки порушуються справи про масові заворушення. Переважно для того, щоб запобігти подібному в майбутньому: хоча результати голосування 17 березня й визначено, Кремлю не потрібна негативна картинка народного невдоволення.

Свою роль у настільки жорсткій реакції влади відіграє й те, що вона розглядає протест як етнонаціоналістичний і намагається запобігти сепаратистським настроям: у Кремлі пам’ятають про національні конфлікти в СРСР наприкінці 1980-х, “парад суверенітетів”, сепаратизм. І хоча населення здебільшого підтримує Путіна, приводів для невдоволення у жителів різних регіонів нині вдосталь.

За останні два роки в Росії відбулося кілька серйозних протестних акцій. Зокрема взимку 2023 року відбулися мітинги проти підвищення тарифів ЖКГ у Новосибірській області й Алтайському краї. Та найбільше масових акцій протестів було на Північному Кавказі — в Дагестані: восени 2022 року — через розпочату мобілізацію, влітку 2023 року — у зв’язку з комунальними аваріями (відключенням електрики та водопостачання), минулого жовтня — внаслідок пропалестинської риторики Кремля.

Після того як Кремль розгромив ліберальну російську опозицію, когось витіснивши на Захід, а когось відправивши на Схід, і поступово взяв під контроль “розсерджених патріотів”, прибравши одних лідерів (як, наприклад, Євгенія Прігожина) або відкривши кримінальні справи проти інших (зокрема проти полковника ФСБ Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) та полковника ГРУ Владіміра Квачкова), політичних протестів у Росії практично немає. І все-таки є три треки, на яких спостерігається протестна активність росіян.

Перший пов’язаний із роботою житлово-комунального господарства. Другий — із екологічною проблематикою. Третій — із нечисленними протестами дружин російських військовослужбовців, які виступають проти “безстрокової мобілізації”. Та якщо протести населення через невдоволення роботою комунальних служб і акції на захист довкілля влада розглядає як легальні та напівлегальні й не надто переслідує їх учасників, то дії дружин мобілізованих припиняє як незаконні.

Події в Башкортостані засвідчили: депресивні райони Зауралля нарівні з Північним Кавказом є найбільш вибухонебезпечними регіонами Росії. Але події в Башкортостані — ще не російський бунт, безглуздий і нещадний: у РФ наразі не передбачається ні палацових змов, ні народних повстань. Хоч як бажають в Україні якнайшвидшого розпаду Росії або серйозних політичних і соціально-економічних потрясінь, здатних відволікти увагу та ресурси Путіна від війни з нашою країною, до цього ще далеко.

На думку експерта Берлінського центру Карнегі Андрєя Колесникова, “путінський режим — це гібридний тоталітаризм із напівмобілізованим суспільством, що ґрунтується на національно-імперській ідеології та держкапіталізмі, орієнтованому на стягнення ренти”. Кремль зумів адаптуватися до умов, що склалися після вторгнення до України, зміцнивши економіку та посиливши репресивний апарат. Нині режим стійкий, має великий запас міцності та забезпечений необхідними ресурсами на довгі роки.

Однак виступи в Башкортостані — найбільші в Росії від початку збройної агресії проти України — тривожний сигнал для Кремля. Путінський режим зумів купірувати загрози протесту в столиці та мегаполісах за рахунок високих доходів їхніх жителів, репресій проти системної опозиції, вибіркової мобілізації. А ось у російській глибинці, де рівень життя невисокий і є серйозні проблеми з екологією, є великий протестний потенціал.

Це дає Україні шанс. І коли він з’явиться, Київ має бути готовий ним скористатися. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA