Чому дуже потрібна зараз довоєнна історія Маріуполя

 Загарбницька війна РФ проти України зруйнувала Маріуполь як фізичну реальність, знищила тисячі його мешканців, знівечила сотні тисяч доль наших земляків — позбавила елементарного добробуту, роботи, розкидала по різних куточках Батьківщини та світу. Внаслідок російської агресії було ліквідовано його потужний промисловий потенціал та міське господарство,  на руїни перетворились пам’ятки архітектури й пересічні будівлі, що визначали красу та своєрідність міста. Маріупольське самоврядування, громадське та культурне життя животіють на вигнанні.

Безсумнівно, Маріуполь повернеться під контроль української влади, а ми повернемось у рідне місто. У деокупованому місті владні структури разом із розмаїттям заходів відродження нормального життя, на наш погляд, мають розпочинати поступове та поетапне створення меморизації героїзму захисників та трагедії цивільного населення у поточній війні.

Нема сумнівів, вже зараз, за межами Маріуполя, муза історії Кліо надихає істориків у їхніх фахових майстернях на складання джерельної (документальної) бази, в якій будуть закумульовані правдиві відомості про російсько-українську війну, яка по суті є справедливою війною України за свою незалежність. Безперечно, згодом кращі академічні сили в галузі гуманітаристики розсортують у мережі причинно-наслідкових зв’язків за ступенем значущості її передумови, події, явища, процеси та результати, а згодом з’ясують історичне значення перемоги України. Вітчизняні та зарубіжні науковці, конструюючи наративи про війну, мають, з-поміж інших завдань, сказати вагоме слово про звитягу захисників Маріуполя та трагедію його жителів, гіркоту поразок, самопожертву активістів-волонтерів у різноманітних її виявах і радість перемог сил оборони. Але це буде згодом, не зараз.

Протягом багатьох років музейне керівництво випромінювало неприховані, м’яко кажучи, національний нігілізм та нехтування українським чинником історичної спадщини Надазов’я. Зокрема, офіційні краєзнавці вперто нехтували джерелами, які відображали історичну спадщину українського козацтва на теренах Надазов’я, його роль у господарському освоєнні краю та розвитку продуктивних сил. Загалом, неповага до українського державотворення виявлялась у дослідницькій “творчості” та музейній роботі цих спеціалістів у галузі місцевої історії як системна тенденція.

У цьому поживному середовищі зневажливості до українства зароджувалось те, що в умовах новітньої ворожої окупації оформилось в колабораційну діяльність. Така закономірна модифікація може мати своїм наслідком участь частини маріупольських музейників у обслуговуванні потреб окупантів з управління свідомістю населення загарбаного міста  засобами перекручення місцевої історії. 

Отруєнню маріупольської історикознавчої атмосфери сприяє низка осіб, які мають диплом про вищу історичну освіту, що перейшли у своїх думках, переконаннях та діях на бік загарбників. Вони виявляють свою згоду з історичною політикою загарбників на теренах нашого міста, помічені в низці метушливих заходів окупантів із запровадження “перевчання” вчителів історії за “стандартами рф”. 

Російський “життєвий простір” намагаються задекларувати на теренах Маріуполя та його околиць московські місіонери від історії за участі віце-президента Російської академії наук, які зклепали так зване Маріупольське відділення Російського історичного товариства (РИО), точніше бадьоро рапортували про його утворення. Вряди-годи можна спостерігати окремі його конвульсивні заходи. Сподіваюсь, що все це рашистське лушпиння як вітром здує унаслідок успішних дій сил оборони України з визволення нашого рідного міста.

На тлі таких несприятливих, тяжких обставин виявляється, що  на поточний момент не існує ані науково-популярної, ані популярної сучасної книги — “Історія Маріуполя”. Правда, авторський колектив співробітників МКМ на початку нашого століття знайшов сили на укладення книжки монографічного характеру — “Мариуполь и его окрестности: взгляд из ХХI века” (Маріуполь, 2006, 2008). Позитивною особливістю цього видання є залучення авторами великої кількості джерел із фондів музею, які до цього не були в науковому обігу, а також спроба дотримуватися належного наукового рівня. Правда, це видання побачило світ без фахового критичного оцінення (рецензій). Але найгірше те, що окремим пасажам видання притаманні саме ті вади, що є відображенням світогляду авторів, який ґрунтується на  імперській парадигмі та неповазі до українства. 

 Нещодавно (22 грудня 2022 р.) за ініціативою Маріупольської міської ради у столичному “Українському домі” відбулась публічна розмова на тему “Маріуполь. Культурна деокупація”. Спікерки та спікери заходу спробували говорити про дії на поточний момент, які можуть робити культурні діячі, до настання фізичної деокупації Маріуполя. Там йшлося, з-поміж іншого, й про нищення та крадіжку окупантами маріупольської історії. 

Зі свого боку хочу запропонувати наступні кроки. Через те, що історія нашого міста стала одним з головних об’єктів паразитарної інвазії окупантів, саме в цій царині починати здійснювати деокупацію. Було б доцільно створити робочу групу в складі фахових істориків, яка б розробила сучасну україноцентричну концепцію історії Маріуполя. Її складання має супроводжуватися евристичною роботою, публікацією проміжних результатів у вигляді наукових статей у фахових історичних виданнях, проведенням науково-практичних конференцій для розв’язання дискусійних проблем. Кінцевим результатом роботи могли б стати популярна брошура з коротким нарисом історії Маріуполя та його околиць, а також науковий нарис історії Маріуполя. Вся ця діяльність потребує несимволічного фінансування та оплати праці.

Нове історичне тло, яке відобразиться у запроектованих виданнях, сприятиме відновленню у звільненому Маріуполі повноцінного навчально-виховного процесу в освітній галузі, міського громадського та культурного життя, вчинятиме позитивний вплив на деокупацію свідомості маріупольок та маріупольців.

Вадим КОРОБКА, кандидат історичних наук, доцент