Чому досі не розпочалася війна Ірану та Ізраїлю

Ізраїльський удар по керівництву Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Ірану в Дамаску, столиці Сирії, змістив увагу з реальної локальної операції Ізраїлю проти ХАМАСу в Газі на уявну регіональну війну між Іраном та Ізраїлем, в яку не змогли б не втягнутись інші регіональні та глобальні гравці. Такої війни, схоже, не хоче ніхто, зокрема й Іран.

Недипломатичний удар із заплутаними наслідками

1 квітня ізраїльські повітряні сили завдали точних ударів по будівлі в Дамаску, яку, за даними Ізраїлю, використовувало вище керівництво Корпусу вартових ісламської революції для планування та координації операцій проти Ізраїлю. Загинуло щонайменше семеро іранських посадовців, залучених до таких операцій. Серед них — командувач сил КВІР Мохаммад Реза Захеді та один зі старших командирів Мохаммад Хаді Хаджі Рахімі. Іран визнав їхню загибель. Ізраїль не робив своєї причетності публічною. США відкрито заявили, що не брали участі в ударі й не знали про нього заздалегідь.

Загибель Захеді є другою ліквідацією командирів КВІР такого рівня після знищення генерала Касема Сулеймані силами США в Багдаді 2020 року за президентства Дональда Трампа. Цього року виявилося, що ворогів у КВІР більше, ніж США та Ізраїль. Причому є серед них такі, що не поступаються КВІР за ступенем ворожості до західної цивілізації. 3 січня цього року (в день знищення Сулеймані американським дроном чотири роки тому) на масовому заході біля його меморіалу в іранському місті Керман смертники одного з підрозділів ІДІЛ влаштували два вибухи. Загинуло до сотні людей. Після нетривалих погроз на адресу Ізраїлю та США Іран визнав факт: напад здійснило угруповання “Вілаят Хорасан”, відоме також як ІДІЛ-К. Сулеймані організовував операції проти них у Сирії і, як вважається, зіграв ключову роль у переконанні Путіна втягнути РФ у сирійську війну.

У березні цього року США та Іран попереджали РФ, що ІДІЛ-К планує теракт у “Крокус Сіті Холі”, де, варто нагадати, 2013 року Дональд Трамп проводив конкурс “Міс Всесвіт” і знайомився з досі чинним російським керівництвом. Так само, як і в Ірані, в Москві ІДІЛ-К продемонструвала дивовижну терористичну ефективність. РФ намагається притягнути до цих терактів Україну й Захід. Але навіть Іран не вважає це продуктивним. Для Ірану й РФ намагатись потоваришувати з ІДІЛ, аби разом воювати проти Заходу, — собі дорожче.

В цей заплутаний баланс країн і терористичних організацій прилетіли ізраїльські авіаційні ракети. Сирія, Іран і РФ заявили, що ударів було завдано по консульству. Ізраїль стверджує, що будівля розташовувалася поруч із консульством Ірану в Дамаску, але не була дипломатичною й використовувалася КВІР. Схоже, так і є. Теза “удар по консульству” швидко загубилась у потоці новин.

Хто з ким у такому разі має воювати? Ізраїль — у складній ситуації через внутрішні протести й намагання союзників зупинити операцію в Газі. Але й Іран живе в стані постійного ризику внутрішньої дестабілізації у складному балансі інтересів із зовнішніми силами, більшість із яких є до нього ворожими.

Гібридне неминуче без великої війни

США й Ізраїль, яких дедалі більше роз’єднує операція в Газі, все ж координують зусилля щодо Ірану. Можлива атака Ірану була головною темою обговорення під час телефонної розмови президента США Джо Байдена з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу минулого четверга. Сили й установи США в регіоні перебувають у стані високої готовності до інцидентів.

США й Ізраїль, судячи із заяв посадовців, однаково вважають, що відповідь Ірану на чергове знищення керівників КВІР буде неминучою, значною і, ймовірно, цього тижня. Іран може здійснити акції проти інтересів Ізраїлю та США в регіоні. Напад на Ізраїль рівня війни розглядається як найгірший сценарій, але все ж таки є гіпотетичним варіантом.

США заявили, що отримали від Ірану повідомлення зі звинуваченням в атаці в Дамаску. У відповідь США повідомили керівництво Ірану про непричетність до загибелі іранців і застерегли Тегеран проти використання ізраїльського удару в Дамаску як приводу для атаки на американський персонал та об’єкти. Високопоставлений чиновник адміністрації у спілкуванні з CNN описав попередження Ірану з боку США так: “Не думайте йти на нас”.

Іран своєю чергою заявив про право на відповідь, та анітрохи не прояснив, який характер вона матиме. Протягом тижня після ізраїльського удару по іранській будівлі в Дамаску Іран не виходив за межі риторичних погроз і звинувачень, тобто поводився стримано.

Міжнародний мейнстрим із занепокоєнь і закликів до стриманості мав градації тону. США та союзники більше говорили про право Ізраїлю на самооборону, водночас РФ і частина арабських країн побачили в ударах Ізраїлю агресію проти суверенної Сирії. Але глибинного розколу на міжнародні коаліції не відбулося.

Від великої війни Близький Схід, можливо, береже та ж складність інтересів і цілей, яка створює постійне напруження. Коли морська піхота США у 1990-х розробляла концепцію операцій у гібридному середовищі, йшлося саме про Близький Схід. Там окрім власне країн розповсюджені гібридні суспільства з військово-політичними ознаками державності, однак без міжнародного статусу. Закони та звичаї війни, стратегії та бойові статути мають у такому середовищі свої особливості.

Іран побудував на Близькому Сході систему гібридних проксі — Хезболлу в Лівані, хуситів у Ємені, має вплив на шиїтську частину Іраку й навіть сунітський ХАМАС у Палестині. Але проти Ірану діють інші потужні гібридні сили регіону без будь-якої асоціації з визнаними державами — ІДІЛ і Талібан. Всі ці суб’єкти є ворожими щодо Ізраїлю. Однак Іран навіть теоретично не може їх консолідувати. В разі нападу Ірану на Ізраїль кількість охочих завдати удар по Ірану буде не меншою, ніж тих, хто прагнутиме зашкодити Ізраїлю.

Арабський світ має власні больові точки в ізраїльсько-іранському протистоянні — Палестину, яка через супротив Ізраїлю ніяк не може стати ще однією арабською країною, й іранських проксі, які серед іншого перешкоджають руху арабської нафти через Червоне море (іранська нафта після Перської затоки йде в інший бік — до Китаю). Але доки протестне антиізраїльське невдоволення перемістилось із Близького Сходу до політичних кабінетів Європи та США й доки ОПЕК+ “висушує” світовий ринок нафти, арабський світ радше з цікавістю спостерігатиме за обміном ударами між Іраном та Ізраїлем і за тим, що робитимуть у такій ситуації Захід, Китай і РФ. Без участі арабів війна не стане регіональною.

РФ у кращі часи свого безпекового авантюризму могла б спробувати розпалити війну на Близькому Сході, щоб “перевернути шахівницю”, на якій вона програє свою війну із Заходом. Але не зараз. Залучення Ірану до великої регіональної війни позбавляє РФ значної частини зброї, потрібної їй для війни проти України. Вибір сторони Ізраїлю у близькосхідній війні для РФ неможливий. Але проголосити союзництво з Іраном означало б небезпечне для РФ непорозуміння з Талібаном і нові удари ІДІЛ, які вже ніяк не вдалося б притягнути до України та Заходу навіть для російської аудиторії.

Для США ізраїльсько-іранська війна — страшний сон, який суттєво й у незручний для чинної адміністрації спосіб вплине на електоральні перспективи. Тому США робитимуть усе, щоб цієї війни не сталося.

Це означає, що ймовірність великої війни на Близькому Сході є невисокою. Це так, доки втома від іранських проксі велика, ІДІЛ неконтрольований, ОПЕК+ зменшує експорт нафти, РФ потребує допомоги Ірану у війні проти України, а США схильні не рубати, а зав’язувати “гордіїв вузол” у регіоні. І так буде принаймні до американських виборів у листопаді.

Певна обмежена реакція Ірану є неминучою. Але для Ізраїлю знищення командирів КВІР у Дамаску того варте. Ізраїль, напевно, все добре розрахував у цій великій ризикованій грі. 

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)