Про його зміст поки що відомо мало, проте автор підручника, історик Олександр Чубар'ян, уже заявив, що планує переглянути термін “імперія”, щоб наголосити на тому, що Росія не була “класичною” колоніальною державою на відміну від Великої Британії.
Опитані ВВС історики та експерти зазначають, що жодної різниці між “форматами” імперій немає, і так чи інакше Росія все одно завойовувала народи та території, а також підкорювала їх.
Підхід, запропонований Чубар'яном, щонайменше має на меті “відбілити” чи “стерти” проблемні місця з історії.
Окрім того, формулювання питання про “хорошу” імперію має виправдати нинішні загарбницькі настрої у російській владі.
ВВС розбиралася, чому російська влада не хоче називати імперією Російську державу.
“Один із суттєвих підходів (у новому підручнику) — що таке імперія і чим Російська імперія відрізнялася від Британської імперії”, — заявив один з його авторів, історик Олександр Чубар'ян.
Він зазначив, що у підручниках історії в колишніх радянських республіках та країнах, що входили до Російської імперії, період у складі Росії оцінюється як “колоніальний”: “Вони вважають, що у нас ці території були в колоніальній залежності”.
Новий підручник покликаний показати, що Російська імперія “принципово” відрізняється від “класичного колоніалізму”.
“Усі імперії у світі мали заморські території, а тут був спільний простір. Саме тому, коли вони колись входили до складу Росії, то потрапляли до загального економічного простору, і разом з Росією ставали єдиним цілим”, — каже Чубар'ян.
Точних формулювань, як про це буде написано, поки що немає — новий підручник планують опублікувати до 2024 року.
Однак це обговорення триває на тлі іншого нового російського підручника історії. Його автор — радник Путіна Володимир Мединський. У його підручнику йдеться про історію СРСР, російсько-американські відносини, а окремий розділ присвячений “спеціальній військовій операції”, як у Росії називають війну проти України.
У підручнику Мединського є розділ про національну політику в Радянському Союзі, який також багатьма дослідниками вважається “Радянською імперією”.
Зокрема, у підручнику сказано, що в радянський період республіки у кілька десятків разів збільшували виробництво на своїх територіях, що міжнаціональні шлюби “зшивали” між собою народи, а ксенофобії в Союзі не було.
Національні або антикомуністичні рухи в СРСР, вказано в підручнику, були створені за участі ЦРУ та США, щоб розпалити “націоналістичні та сепаратистські настрої”.
Максимально класична імперія
“Росія була класичною сухопутною імперією, як і монголи, Габсбурги і, певною мірою, османи. Спроба деімперіалізації Росії через те, що вона не була морською імперією, як британська чи французька, є в найкращому випадку сумнівною”, — коментує директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій.
Сама постановка питання про те, як імперія завойовувала ті чи інші території — морем або суходолом — вже є “колоніальною і західноцентристською”, зазначає деколоніальна активістка з Туви, авторка подкасту “говорить республіка_” Данхаяа Ховалиг.
“І те, і інше є прикладом класичної колонізації, незалежно від методу”, — додає вона.
Експертка вважає колонізацію встановленням диктатури та впливу — економічного, політичного і культурного — одного регіону над іншим. При цьому у колонізованого регіону немає політичної та економічної самостійності, а домінують колонізаторські культура та ідеологія.
“У цьому сенсі Російська імперія є максимально класичною імперією”, — визначає Ховалиг.
Для Росії стало вже традицією порівнювати себе із Великою Британією, іронізує азербайджанський історик, керівник департаменту конфліктології та міграції Інституту миру та демократії Аріф Юнусов.
“Але в Османській імперії теж не було заморських колоній, але, на відміну від російських істориків, у Туреччині ніхто не називає завоювання “приєднанням”, — каже Юнусов.
Він також зазначає, що у російських документах і книгах ХІХ століття не використовували термін “приєднання”, а прямо писали “завоювання Росією Кавказу”.
“Вони називали місцеві народи тубільцями, писали, як і що треба зробити, щоби їх завоювати. Тобто термінологія, яка тоді використовувалася, різко відрізняється від тієї, що зараз”, — зазначає він.
Термін “внутрішня колонізація” використав ще 1895 року історик Петро Мілюков в енциклопедії Брокгауза, зауважує історик Діна Гусейнова, професорка Лондонської школи економіки.
“Це аналітичний термін, що означає просування внутрішніх кордонів імперії шляхом сприяння “вільній колонізації” з “державною владою”, що супроводжувалося прогресуючою експлуатацією більшості населення невеликою правлячою елітою. Про це ще у ХІХ столітті писали міжнародні оглядачі Російської імперії, а потім соціалісти імперського періоду”, — каже Гусейнова.
“Світова спільнота істориків, включно з етнічними росіянами з Росії” в цілому згодна, що імперія Романових використовувала ідеологію та практику колоніалізму, аналогічні тим, які застосовували західноєвропейські морські імперії, зазначає Стефан Бадалян Рігг, дослідник історії Росії та Кавказу з Техаського університету.
За його словами, різниця між типами імперій не має значення на тлі того, що колонії визначають, виходячи з ієрархії між спільнотами.
“Якими б не були логістичні та локальні відмінності між сухопутними та морськими імперіями, вони тьмяніють у порівнянні з повсюдною характеристикою всіх імперій як утворень, що диференціюють народи один від одного таким чином, що ставлять не лише космополітичну еліту, а й цілі релігійні, мовні, етнічні спільноти вище за інші групи”, — каже Рігг.
На його думку, немає сенсу міряти імперіалізм Росії та Британії.
“Російська імперія була не більшим і не меншим злом, ніж її сучасники. Вона воювала та співпрацювала з Великою Британією, Японією та іншими державами тому, що бачила себе та сприймалася своїми суперниками як учасник глобальної імперської конкуренції за ресурси чужих народів та земель”, — доходить висновку Стефан Рігг.
Автор фото REUTERS
Володимир Путін часто говорить про “колоніальне минуле” західних держав, але заперечує, що Росія теж була колоніальною імперією
Вірменський історик Тигран Закарян звертає увагу на аргумент Чубар'яна про те, що Росія включала завойовані території до загального “соціально-економічного простору”.
Закарян зазначає, що це посилання є традиційним аргументом для захисників колоніалізму, і в цілому поняття “єдиний простір” — це соціально придумана категорія.
“До колонізації Америки економічні зв'язки європейських держав із цими територіями були нульовими, але після колонізації вони одразу ж стали економічно інтегровані європейськими державами, — зазначає історик. — Доколоніальна Індія мала активні торговельні зв'язки з Англією, і лише після колонізації Велика Британія стала домінувати в індійській економіці. Я не бачу жодних причин, через які те ж саме не могло б відбуватися з різними регіонами, що увійшли до складу Російської імперії”.
Він також звертає увагу на те, що аргументація про “єдиний економічний простір” базується на сприйнятті захоплених територій як “відсталих”.
“Відбілити та підтерти”: як працює колоніальна історія
Автор фото GETTY IMAGES
Протест біля посольства РФ у Києві. Архівне фото
Азербайджанський історик Аріф Юнусов наголошує, що заборона критикувати “колонізатора” та вимога возвеличувати “приєднання до Росії” існували ще в радянській історичній науці.
“Ми на околицях писали свою історію, і нам диктувалося, що писати, що — ні. Була чітка рамка. Ми не мали права критикувати Росію. ... А все негативне мало бути пов'язане, як тоді говорили, із буржуазними державами”, — розповідає Юнусов.
Він також згадує, що історикам не можна було, наприклад, писати про Коран через антирелігійну ідеологію СРСР, а доступ до історичних архівів перебував під цензурою КДБ.
Він зазначає, що підручник з історії СРСР був фактично підручником з історії Росії — історії національних республік у ньому майже не було. Якщо ж історик хотів виступити проти офіційного дискурсу, то на нього вішали ярлик “націоналіста”, каже Юнусов.
У сучасній Росії переписування підручників історії та перевигадування нових термінологій також почалося не зараз, зазначає активістка Данхаяа Ховалиг.
“Наступного року вийде новий підручник історії Туви, який ще більше наголошуватиме на зв'язку та дружбі “братських” тувинського та російського народів”, — каже вона.
“Росія не зараз різко вирішила переписувати підручники та перевигадувати поняття, просто багато людей зараз це різко помітили”, — наголошує дослідниця.
“Зараз це стало очевидним через те, що переписується не лише історія колонізованих народів, на яких переважній більшості російських і білих росіян було начхати. Зараз ще переписується ще й їхня власна історія, — зазначає Ховалиг. — Для деяких різко стало помітно, що Росія це робить, бо торкнулися їхньої свободи та їхньої історії”.
Сьогоднішня ідея російської влади перевигадати імперію викликана тим, що у науковому та суспільному дискурсах “імперія” стала синонімом ієрархії, експлуатації та маргіналізації, вважає Стефен Рігг.
Тому Чубар'ян і повторює слова російських чиновників про те, що “царська та радянська імперії були більш інтеграційними, гуманнішими і егалітарнішими, ніж їхні західні конкуренти”.
Однак такий підхід “свідомо ігнорує дослідження та думки фахівців із колишніх радянських республік”, а їхні погляди необхідні для “будь-якого обговорення того, що робила чи не робила Російська імперія на тих територіях, які росіяни почали називати своєю “периферією”, каже професор Рігг.
Нинішня російська еліта використовує псевдоантиімперіалістичний дискурс, зазначає вірменський історик Тигран Закарян.
І це не новий спосіб — з подібною риторикою під час Першої світової війни, наприклад, виступала Німеччина, коли намагалася підняти повстання в Індії та інших британських колоніях. “Розігрування цієї карти в наші дні має на меті спробу відбілити або зовсім заперечити існування російського колоніалізму”, — говорить Закарян.
Історія — апологія війни
Автор фото GETTY IMAGES
Картина “Кавказька битва” художника Юзефа Брандта. Тривалий час в російських підручниках прямо йшлося про “завоювання Кавказу”. Зараз політика змінилася
Перегляд минулого став невіддільною частиною російської офіційної ідеології, зазначає вірменський історик Тигран Закарян.
За його словами, зараз офіційна російська історія є сумішшю “пізньої сталінської радянської історіографії”, покликаної показати наступність між Російською імперією та СРСР, і “стандартної апології Російської імперії у поєднанні з російською консервативною думкою першої половини XX століття”.
“Ця апологія імперії в минулому (не називаючи її колоніальною) є інтелектуальним виправданням нав'язливої ідеї повернення всіх колишніх радянських республік у російську сферу впливу”, — зазначає вірменський історик.
На це звертає увагу і дослідниця Діна Гусейнова, професорка Лондонської школи економіки. Вона зазначає, що новий підручник історії для 11 класів, який нещодавно презентував Мединський, пояснює школярам “необхідність і навіть неминучість війни проти сусідньої держави”.
“Оскільки російський націоналізм — це, умовно, “сила добра”, український націоналізм перейменували на „ультранаціоналізм“. Боротьба сил РФ з українським „ультранаціоналізмом“, своєю чергою, безпосередньо пов'язується з досвідом Другої світової війни, в якій якимось чином замість українців, котрі воювали у складі радянської армії, залишаються лише “бандерівці”, — зазначає Гусейнова.
Новий підручник, який готується до 2024 року під авторством Чубар'яна, присвячений “довгій” російській історії “замість путінської версії короткого XX століття від бандерівців до ультранаціоналістів”.
“По суті, це концепція “доброї” імперії без імперіалізму та колоніалізму, яка має дозволити побачити спадкоємність між Російською імперією, СРСР як багатонаціональною федерацією та сучасною Російською Федерацією. Цей прийом дозволяє авторам заявити, що проблема деколонізації, з якою зіткнулася, наприклад, Франція в Алжирській війні, у пострадянському просторі начебто не існує”, — зазначає Гусейнова.
Хоча Чубар'ян не каже прямо, що постколоніальний підхід поширений саме в Україні, логічно подумати, що він має на увазі саме це, коли коментує думки істориків про Росію із пострадянських країн, вважає професор Гусейнова.
“Такий підхід до історії — це агонія імперського колоніального режиму, — заявляє Данхаяа Ховалиг. — Влада розуміє, що люди починають говорити про колонізацію і деколонізацію, і все, що їм зараз залишається, — це жонглювати цими назвами, сподіваючись, що вони зможуть переконати покоління, яке підростає, та посилити лояльність людей, які підтримують режим”.
Вона каже, що через зусилля українських активістів та активісток, які заявляють про російську агресію як про колоніальну війну та спроби підпорядкувати сусідні території, а також через антивоєнні та деколоніальні ініціативи у республіках Росії, у Кремлі тепер бояться самого терміну “Російська імперія”.
“У підручниках пропагується: війна — це не зло для Росії, — переказує російську офіційну логіку азербайджанський історик Аріф Юнусов. — Росія веде визвольні війни. Ми нікого не захоплюємо. Це англійці можуть захопити Афганістан чи Індію, а ми лише приєднуємо”.
Як до такого ставляться народи колишнього СРСР, нікого в Москві не хвилює, вказує історик.
“Головне, щоб російське населення вірило в цю легенду, тому що історія Росії — це історія постійних воєн”.
Анастасія ГОЛУБЄВА
Что скажете, Аноним?
[14:10 22 декабря]
[07:30 22 декабря]
Украина переживает последствия мощной атаки на госреестры Минюста.
[21:42 21 декабря]
12:30 22 декабря
12:00 22 декабря
11:30 22 декабря
11:00 22 декабря
10:30 22 декабря
10:00 22 декабря
09:00 22 декабря
08:30 22 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.