Вже кілька днів вирують дискусії навколо залучення країн Глобального півдня до саміту миру. Мовляв, з меншою кількістю учасників, якби були лише перевірені українські партнери, які допомагають грошима і озброєннями, можна було б досягнути підтримки більшої кількості вигідних Україні позицій. Проте є чимало контраргументів.
По-перше, без присутності країн Глобального півдня саміт можна було б сміливо називати Західним самітом миру. Навіть враховуючи присутність Японії, Кореї, Сінгапуру чи Австралії, це був би саме західний саміт, бо географічне положення цих країн не заважає їм бути частиною політичного Заходу, розділяти його цінності і підтримувати українське бачення завершення конфлікту.
Водночас якби саміт проходив не за трьома, а за усіма пунктами формули миру Зеленського, можна було б побачити, що і Захід немає абсолютної єдності у підходах до вирішення конфлікту. Достатньо згадати позицію членів ЄС Угорщини і Словаччини, які зацікавлені у перемовинах України і Росії якнайшвидше, посилання на нейтралітет з боку Австрії, позицію члена НАТО Туреччини, яка і на саміті миру у Швейцарії закликала залучати до перемовин Росію.
Автор фото GETTY
Турецький міністр закордонних справ Хакан Фідан заявив, що саміт миру в “міг би стати більш орієнтованим на результат”, якби Росія взяла участь
Та робота, яка була проведена з країнами Глобального півдня — це був один з найбільших викликів для української дипломатії в її історії. Треба було працювати з країнами, які десятиріччями вибудовували відносини з Росією або Китаєм, або з обома разом. Українська політика щодо багатьох з цих країн активізувалася лише останніми роками.
Тепер є цінний досвід, здобутий у перемовинах з цими державами. Українська дипломатія розуміє, які країни готові відстоювати принципи територіальної цілісності відповідно до статуту ООН, попри свою торгівлю чи безпекову співпрацю з Китаєм чи Росією, чиїм обіцянкам щодо підтримки вірити. А хто скасовує участь прямо напередодні саміту.
Які держави Глобального півдня цілком влаштовує міжнародний порядок, який сформувався після Холодної війни, які прагнуть його змінити, на які держави Москві і Пекіну зручно тиснути і якими аргументами. Це цінне знання картини світу, яке б не отримали без роботи над запрошенням держав Глобального півдня.
Те, що до фінального комюніке не долучилися Саудівська Аравія, Емірати, Бразилія, Мексика, Індія, Індонезія та ПАР показує в першу чергу прагнення цих країн до регіонального лідерства, більшої ролі у світовій політиці, збереження комунікації і з Москвою, і з Пекіном, і з Вашингтоном, щоб бути у ролі ключових перемовників на другому саміті за участі Росії і продемонструвати світу посилення своїх позицій на світовій арені.
Хай не дивує наявність в цьому переліку Іраку, керівництву явно сподобалася роль майданчика для успішних перемовин між Іраном і Саудівською Аравією, Бахрейну, який координує значною мірою зовнішню політику з cаудитами, Таїланду, який претендує на вступ в БРІКС.
Автор фото GETTY
Саудівська Аравія прагне грати роль ключового посередника між Україною і Росією
Чому не можна віддавати Росії ініціативу
Насправді успіхом є вже залучення цих держав до саміту і це початок довгого шляху для укріплення відносин з цими країнами і формування взаємообізнаності суспільств. На цьому шляху буде нелегко, але у 2014-2022 роках Україні теж було нелегко достукатися і до низки західних суспільств і політиків, щоб пояснити, які небезпеки несе російська політика відтинання територій сусідів.
Попри домінування досить цинічних економічних інтересів у світовій політиці, розширення контактів з суспільствами незахідних країн, молоддю, лідерами громадської думки і підприємцями, врешті-решт сформує коло друзів України. І воно здійснюватиме вплив на політиків у своїх країнах, вимагатиме потужнішого голосу на захист збереження української незалежності і проти планів стертя української ідентичності.
Автор фото GETTY
Позиція президента Чилі Габріеля Борича проти російської “агресивної імперіалістичної війни” лишається незмінною, якби не зростав товарообіг Чилі з Китаєм
Успіхом є долучення до комюніке низки країн Глобального півдня, яке не можна виключно пов’язувати з їхніми добрими відносинами з Сполученими Штатами або Францією, меншим значенням для них відносин з Китаєм і Росією, або з “залежністю від Заходу” — така характеристика зовсім не відповідає реаліям у відносинах між Вашингтоном і, наприклад, низкою країн Латинської Америки.
Китай є першим експортним партнером для Чилі, але чилійський президент лівоцентрист Габріель Борич незмінно підтримує цілісність України від початку російського вторгнення, яке він називає “агресивною імперіалістичною війною”. Уругваю не завадило підтримати позицію України те, що Китай і Бразилія, які просувають свій мирний план, є ключовими торговими партнерами цієї 3-мільйонної країни. А крихітній африканській державі Сан-Томе і Прінсіпі приєднатися до комюніке не завадила нещодавно підписана угода про військову співпрацю з Росією.
Сприйняття політики країн Глобального Півдня виключно у вимірі, що частина з них належить до прокитайського табору, а частина до проамериканського, є неправильним. Насправді у країн, які не поглинуті війнами і мають економіки, які прогресують, є можливість співпрацювати з різними геополітичними центрами одночасно.
Прикладом є позиція Гани, Кот-д'Івуару та Беніну, які приєдналися до комюніке. У їхньому випадку йдеться не лише про дружні відносини з Вашингтоном чи Парижем, їхнім інтересам загрожує розширення впливу Росії в Західній Африці. Після воєнних переворотів в країнах Сахелю (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер) до влади прийшли дружні Росії антизахідні хунти, відносини між країнами Західної Африки почали псуватися, майбутнє регіонального блоку ECOWAS опинилося під питанням.
Поки Росія будує імідж впливового гравця в регіоні, у Гани, Кот-д’Івуару і Беніну зростає кількість суперечок з північними сусідами і загроза, що більша схильність хунт Малі і Буркіна-Фасо до насильства ще більше загострить протиріччя в їхніх країнах, призведе до їхнього розпаду, і хвилі біженців, які хлинуть в той же Кот-д’Івуар. Мова йде про безпеку цих країн і несприйняття методів Росії на континенті.
Автор фото GETTY
“Патріарх” африканської політики, президент Кот-д’Івуару Алассан Уаттара (у центрі) має свої причини бути незадоволеним російською політикою, особливо в Західній Африці
Роль Глобального Півдня зростатиме
Серед країн, які долучилися до комюніке, є і декілька нейтральних держав, які могли б послатися на нейтралітет і не доєднатися до комюніке, але зробили це — такими є не тільки європейські Швейцарія чи Австрія, але й Гана і Коста-Ріка.
В більшості з країн Глобального півдня політичне життя не є статичним, і є можливим прихід до влади опозиції, яка у майбутньому модифікуватиме зовнішню політику, зробить її більш відкритою для підтримки України.
Приклад — нещодавні вибори в Південно-Африканській республіці, де 14 червня оголошено про формування першого уряду національної єдності, який включатиме як керівну протягом 30 років партію АНК, який багато років співпрацював з Москвою, і опозиційний Демократичний альянс, який відверто підтримує Україну. Можливо, якби на момент саміту у ПАР вже завершилося формування уряду, позиція цієї держави виглядала б більш сприятливою для Києва.
Автор фото GETTY
Входження Демократичного альянсу на чолі з Джоном Стейнхуссеном (другий ліворуч) до уряду в ПАР — це шанс для відносин України з цією країною
Важка робота, проведена зараз, може принести плоди через роки. І тут мова йде про те, що відносини з країнами Глобального півдня — це про розрахунки на довгу перспективу.
Завдяки концентрації виробництв, кращій демографічній ситуації, роль цих країн в світовій політиці і економіці буде постійно зростати. Натомість послаблення впливу Заходу як наслідок колосальних витрат США на іракську і афганську війни, економічної кризи 2008-2009 років, загострення внутрішньополітичного протистояння в західних країнах по лінії ліберали-консерватори, ліві-праві, може тривати і далі.
Тут саміт зіграв роль індикатора, бо продемонстрував і країнам Заходу можливості їхнього впливу і його відкату в деяких регіонах, а декому з українців можливо показав те, що роль Заходу у 2000-х роках, в епоху розширення ЄС і НАТО, і зараз відрізняється, і не можна спиратися лише на західний консенсус у здобутті підтримки у світі.
Георгій ЕРМАН
