Чим Україні загрожує імпортний бензин

За прогнозами світових аналітиків при ООН, невдовзі світ почне відчувати пробеми з функціоннуванням нафтопереробної галузі в регіонах, які раніше були основними в цьому процесі. Світова економічна криза змусила розвинені країни боротися за збереження цієї галузі, яка почала прогинатися під напором великої кількості імпортного палива з Азії.

За цей період Європейський союз провів кілька масштабних антидемпінгових розслідувань, які мали на меті захистити нафтопереробні комплекси старих членів Союзу від тиску таких країн, як Польща чи Росія. Так Ірландія після тривалого розслідування ввела додаткові мита на імпортне паливо. Особливо на марки з високим октановим числом, крім того, усіх трейдерів змусили купувати частину палива в великого НПЗ Whitegate Oil Refinery, який давав роботу приблизно 10 тисячам осіб. Подібні розслідування та обмеження в рамках ВТО стали звичайними на час кризи.

Україна тривалий час рухалася іншою дорогою. В 2011 році частка імпортованого бензину на загальному ринку складала в різні місяці приблизно 50-70%. При цьому здебільшого цей бензин постачають з території Росії та Білорусі. Мінськ отримує від цього особливо солідні прибутки: він купує нафту за цінами російських виробників, адже є членом Митного союзу з Москвою. І тому може продавати нафтопродукти дешевше ніж інші країни.

Київ поки вирішує, чи потрібно йому захищати власну нафтопереробну галузь. Саме на початку вересня уряд має вирішити, що саме відбуватиметься надалі з кількома великими заводами, і чи потрібно знову вводити мита на ввезення імпортних нафтопродуктів.

Наповнити ринки

До 2005 року ситуація з пальним в Україні була досить зрозумілою. За даними Енергетичної організації при ООН, приблизно 70% усього бензину, який продавався в Україні, забезпечували місцеві заводи. За даними експертів, цифра була навіть більшою. Проте під час сезонної кризи на ринку було вирішено скасувати імпортні мита на нафтопродукти, які існували до цього часу. Це допомогло: ситуативний дефіцит вдалося компенсувати. Однак після закінчення кризи імпортні мита так і не повернули на місце.

З одного боку, це призвело до розширення каналів поставок палива і розвитку мереж АЗС. Але з іншого — спровокувало поступовий занепад нафтопереробної галузі в Україні. Особливо помітним це стало тоді, коли Білорусь отримала можливість поставляти на свої заводи російську нафту за пільговими цінами, а потім без сплати експортного мита. Ця ситуація дозволила білоруським НПЗ заробляти на продажу нафтопродуктів набагато більше і вкладати ці кошти в модернізацію. Тим часом українські заводи зменшували обсяги продажів через демпінг з боку білоруських колег. Мова йшла про те, щоб уникнути збитків. Про кошти для модернізації навіть не йшлося.

На думку експерта консалтингової компанії UPECO Олександра Сіренка, Білорусь має всі можливості, щоб демпінгувати на своєму паливі. “Наприклад, Мажейкяйський НПЗ (Литва) за схожих умов постачання та довжині трубопроводів продають нафтопродукти на $50 за тону дорожче, ніж білоруси. Бо не мають таких закупівельних цін”, — вважає експерт.

За словами експерта Аналітичного центру Нова стратегія в Мінську Віктора Тихого, Білорусія зараз зацікавлена розвивати співпрацю з Україною. “Прибалтійські республіки вводять проти нашого експорту нафтропродуктів квоти, і тому ми можемо спокійно рухатися для отримання прибутків лише в Україну”, — пояснив експерт. Крім того, на його думку зараз держава планує збільшити постачання нафти на Мозирський НПЗ, аби отримати більше прибутків від експорту. За прогнозами Білоруського бюро статистики, країна отримає $1 млрд. на поставках нафтопродуктів в Україну. Тим часом українські заводи заявляють про свої збитки. А загальні обсяги переробки нафти в Україні з 2005 року впали з 22 до 9 млн. тон на рік.

Порожні труби

З початком економічної кризи ситуація з національною нафтопереробкою лише погіршилася. Адже ціни на нафту піднялися до історичних максимумів в $120, і Україна також мала закупати її згідно з коливанням світового попиту та пропозиції, до того ж, сплачуючи мито на російську сировину. Тому НПЗ стало ще важче конкурувати з імпортним паливом. Так, згідно з заявою виконавчого директора ТРК-ВР Комерс Фелікса Лунева, його компанія, яка володіє Лисичанським нафтопереробним заводом, має здавати обладнання заводу в оренду і переробляти на ньому чужу нафту, відправляючи нафтопродукти замовнику, який є їхнім власником. На переробці однієї тони нафти завод отримує $2,3. В іншому разі довелося б зупиняти підприємство.

Тим часом білоруські та російські заводи нарощують свої потужності. Так Мозирський НПЗ за 2010 рік збільшив виробництво бензину на 25%. Причиною такого зростання стала відносно низька ціна на нафту, адже білоруські та російські заводи отримували її за внутрішними цінами Росії. В той же час Україна через неконкурентні умови своєї нафтопереробної галузі почала прокачувати нафти в 2009 році на 30% менше ніж на рік раніше.

Це одразу вплинуло на її основні трубопроводи, які залишилися порожніми. За словами экс-голови “Укртранснафти” Олександра Тодійчука, зараз українська система трубопроводів працює лише на 25%. І тому підписання контрактів на поставки нафти для переробки, наприклад, з Казахстаном стало б проривом для галузі. “Коли росіяни побудують свої Балтійські трубопроводні системи, то Україна буде втрачати кілька десятків мільйонів тон нафти щорічно”, — розказав експерт.

У 2010 році Україна та Венесуела уклали контракт на завантаження нафтопроводу Одесса-Броди для перекачки нафти в прямому режимі. Для України це було першим великим використанням цієї труби за прямим призначенням. Раніше вона переганяла нафту в реверсному режимі. Проте нафта в Білорусь переправлялася не з Південної Америки, а з Азербайджану, що здешевлювало логістику. Проте дуже скоро Білорусь домовилася з Росією про збільшення обсягів поставки російської нафти, і Україна може знову лишитися з порожньою трубою.

Нафтопереробні зв’язки

У 2011 році уряд почав розуміти, що поставив одну зі сфер власного виробництва в неконкурентне становище. Адже рішення, яке було прийнято за часів відносно невисоких цін на нафту, призвело тепер до простоювання кількох великих підприємств. Прес-секретар компанії “Укртатнафта”, яка володіє Кременчуцьким нафтопереробним заводом, Сергій Біленький заявив, що його завод дає роботу приблизно 4 тисячам людей, на 70% забезпечує бюджет міста Кременчук і на 40% — кошторис області. А Лисичанський завод забезпечив державі за 2010 рік 3,5 млрд. гривень податків в бюджети.

За даними Держкомстату, приблизна кількість працюючих в нафтовій галузі складає 20 тисяч чоловік. А великі заводи забезпечують стабільний розвиток кількох регіонів країни.

Крім того, зараз, на думку експертів Cambridge Energy Research Associates, збільшується попит на інші продукти переробки нафти, такі як бітум та авіаційне пальне. Великі заводи, такі як Лисичанський чи Кременчуцький, випускають 80% національного бітуму, а світові ціни на цей матеріал вже зросли за рік на 10%.

Нарешті нафтопереробні заводи мають, на думку уряду, стати основою для створення стратегічного резерву нафти та пального. Адже більшість розвинених країн має такі резерви. За словами міністра палива та вугільної промисловості Юрія Бойка, держава збирається витратити 23,2 млрд. гривень на цей запас, який має складати 228 тисяч тон нафти на 130 тисяч тон бензину. Поки, на думку аналітиків, в трейдерів є стабільний запас на 2-3 тижні, проте для довшого функціонування потрібна робота усієї галузі. Так в Греції в 2009 році, коли в країні почалися перебої з постачанням палива, Афіни використали запаси своїх заводів для утримання цін для споживачів під контролем. До цього також вдавалися і США, коли роздрібні ціни на пальне почали зростати. Тоді Вашингтон почав продавати паливо за цінами $1,8 за галон і таким чином знизив ціни.

Вирішення питання

У вересні 2011 року Кабмін має вирішити, чи хоче він вводити мита проти імпорту нафтопродуктів. Якщо це станеться, то імпортери прогнозують зростання цін на бензин та дефіцит на ринку. Хоча при повному завантаженні усіх українських заводів вони можуть дати ті 10,5 млн. тон палива, які потребує український ринок на рік. До того ж, за меншою ціною, ніж звичайно продають імпортери в своїх мережах АЗС.

Деякі експерти ринку сумніваються, чи захочуть власники заводів проводити їх технічне переоснашення, аби продукція відповідала світовим стандартам якості та екологічності. Втім, нафтопереробники звітують, що їхня модернізація зафіксована в меморандумі з Кабміном від 30 березня цього року, і вже почалася. За словами Сергія Біленького, його компанія вже вклала $14,5 млн. в переоснащення, аби випускати більш якісне пальне. Інвестиції Лисичанського НПЗ в цю сферу оцінювалися в $120 млн. На думку експертів, зараз настав час для програми розвитку та оновлення нафтопереробної галузі.

Павло СИВОКІНЬ