Чи збудує Янукович газовий термінал

Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами підбило підсумки тендера на розробку техніко-економічного обґрунтування будівництва регазифікаційного термінала з прийому зрідженого газу — LNG-термінала.

Переможцем стала іспанська компанія Socoin Ingenieria y Construccion Industrial.

Тендер був оголошений 8 липня 2011 року і мав два етапи.

Суть першого полягала у відборі учасників з кола потенційних претендентів, який відбувався шляхом оцінки їх професійної та технічної компетентності, а також їх відповідності кваліфікаційним вимогам. Суть другого — у визначенні переможця, виходячи з пропозицій стосовно цін на послуги, а також якості і термінів виконання.

Протягом тижня після оголошення тендера за отриманням технічної документації для участі в ньому в агентство звернулися 44 міжнародні компанії. Однак 22 серпня стало відомо, що заявки надійшли лише від дев'яти з них.

Проектом зацікавилися компанії Zagope, Португалія, Ramboll, Данія, Ambetech, США, Sweco, Фінляндія, Technique, Італія, а також українська дочірня компанія Price Warehouse Cooper і три іспанські фірми — Foster, Sener та Socoin.

29 серпня керівництво агентства оприлюднило список з п'ятьма компаніями, допущеними до тендера. Ними стали Ramboll, Technique і три іспанські претенденти.

Як повідомив голова агентства Владислав Каськів, розробка ТЕО триватиме три-чотири місяці. Тобто під час новорічних свят стануть відомі майбутнє місцезнаходження LNG-термінала та загальний кошторис будівництва.

Наразі розглядається п'ять можливих майданчиків: чотири наземних і один водний.

До перших належать дві ділянки в районі порту “Південний”: біля Одеського припортового заводу і поблизу нафтового термінала “Укртранснафти”, і ще дві — у Миколаївській області: перша — поблизу Очакова, друга — біля Березанського лиману. Водний майданчик знаходиться в районі Одеси.

Вартість будівництва — 1-2,5 мільярда доларів. Експерти вважають, що сам термінал може коштувати 0,75-1 мільярд доларів, облаштування інфраструктури — 170-360 мільйонів доларів, а врізання в газотранспортну систему — 100-460 мільйонів доларів.

Фахівці “Нафтогазу” припускають, що на в проект потрібно інвестувати 2,5 мільярда доларів. Зрозуміло, що підсумкова сума буде залежати від місця будівництва і всіх його параметрів, які будуть визначені компанією Socoin в її проекті ТЕО.

Крок до реалізації

Хоча в контексті численних проектів, що передбачають диверсифікацію джерел енергоносіїв для України, ідея будівництва LNG-термінала виникла давно, реальні обриси вона почала набувати тільки протягом останніх п'яти років.

До її втілення влада підійшла лише навесні 2010 року: 31 березня Кабмін ухвалив рішення про початок реалізації інвестиційного проекту “Поставка в Україну зрідженого природного газу і будівництво регазифікаційного термінала”.

Документ передбачав, що у травні 2010 року тодішнє Мінпаливенерго і “Нафтогаз” об'єднають всі пропозиції і презентують їх. У червні-вересні — підготують кваліфікаційно-тендерну документацію і проведуть переговори з потенційними іноземними та вітчизняними інвесторами про їх участь в розробці ТЕО і будівництві.

Поряд з цим, Мінпаливенерго і НАК повинні були визначити умови участі в проекті держави і приватних інвесторів. Якби це було зроблено вчасно, тендер з відбору компанії-розробника ТЕО відбувся би ще у жовтні-грудні 2010 року.

На щастя, Мінпаливенерго і НАК вчасно, до травня 2010 року, систематизували пропозиції і підготували документацію. Однак на цьому справа тоді й зупинилася. Всупереч раніше оприлюдненим намірам, Кабмін відклав розгляд документів і заморозив проект. Процес відновився лише влітку 2011 року.

На думку аналітиків, поштовхом до цього стала безкомпромісна позиція росіян в переговорах з газового питання.

“Не виключено, що спочатку тема будівництва LNG-терміналу була лише засобом тиску на Москву в торгах про ціну на газ, а тому після підписання Харківських угод, які передбачають стодоларову знижку, проект був забутий. Нині ж термінал почав набувати реального змісту”, — каже аналітик ІГ “Арт капітал” Станіслав Зеленецький.

У 2010 році з точки зору ціни на газ умови Харківських угод були для України більш-менш прийнятними, уточнює керуючий партнер АК Kreston GCG Сергій Атамась.

“У 2011 році, коли ціна на газ в четвертому кварталі може досягти 400 доларів за тисячу кубометрів, виявилося, що отриманої тоді знижки недостатньо. В контексті відсутності будь-яких поступок з боку Росії старт замороженого проекту LNG-термінала виявився цілком передбачуваним”, — вважає експерт.

Таємниця форми

За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, тендер на будівництво LNG-термінала буде оголошено на початку 2012 року, а самі роботи триватимуть півтора року. Тож якщо цього разу влада буде діяти відповідно до плану, термінал буде готовий до кінця 2014 року.

Раніше передбачалося, що перша черга проекту буде побудована у 2013-2015 роках, друга — у 2015-2016 роках. При цьому контракти на поставку газу планувалося укласти протягом другого кварталу 2012 року — першого кварталу 2013 року.

Таким чином, перші партії зрідженого газу в обсязі 2 мільярдів кубометрів повинні були надійти до термінала в другій половині 2013 року. Потім, протягом 2014 року, обсяги планувалося збільшити до 5 мільярдів кубометрів, а до 2017 року — вивести термінал на повну проектну потужність — 10 мільярдів кубометрів газу на рік.

Якщо порівняти теперішні заяви влади з початковими планами, стає очевидним, що вона намагається надолужити згаяний час і виконати раніше встановлені терміни.

Однак при цьому ключові аспекти проекту все ще невизначені. Мова йде передусім про організаційно-економічну форму його реалізації, умови залучення потенційних учасників, джерела фінансування і забезпечення термінала газом. У світовій практиці склалися дві основні схеми здійснення таких проектів.

Згідно з першою, ним займається держава, використовуючи для цього кредити. Це дорого, зате термінал стає власністю держави.

Згідно з другою, держава залучає пул фірм, які частково або повністю фінансують проект, що знижує витрати держбюджету або зводить їх до нуля. В пул можуть увійти або потенційні продавці газу, або його потенційні споживачі, або і ті, й інші. У цьому випадку термінал стає власністю учасників проекту у певних частках.

Із заяви першого віце-прем'єра Андрія Клюєва випливає, що діяти за першою схемою влада не планує. “Це буде або державно-приватне партнерство, або повністю приватний проект”, — підкреслив він.

Отже, шукати потенційних інвесторів владі доведеться як серед майбутніх зарубіжних постачальників газу, так і серед його теперішніх вітчизняних споживачів. Вони і стануть власниками цього стратегічного активу.

Перші спроби домовитися про постачання газу на термінал були зроблені одночасно з початком підготовки проектних пропозицій ще в 2007 році. Тоді Україна провела попередні переговори з Алжиром, Лівією та Єгиптом, які зацікавилися терміналом.

У липні 2009 року кілька іноземних фірм, які торгують газом, заявили про готовність долучитися до проекту. Нарешті, у грудні 2010 року Мінпаливенерго повідомило про переговори про забезпечення терміналу газом з Алжиром, Катаром та Єгиптом.

Проте найреальнішим джерелом є Азербайджан. Уперше як можливий продавець 5-10 мільярдів кубометрів газу він був згаданий Бойком у червні 2010 року, а в квітні 2011 року країни домовилися про постачання 5 мільярдів кубометрів газу.

Каськів також повідомив, що пошук партнерів з постачання газу для термінала триває, і влада сподівається вирішити це питання до 2012 року. Тим часом, як застерігають експерти, Азербайджан може виявитися не надто надійним партнером.

“Угоди з Баку усні, тож якщо буде реалізований проект Nabucсo, який передбачає прокачування 31 мільярда кубометрів газу, то, швидше за все, весь вільний газ з цього регіону піде до Європи. Тобто Україна може не отримати навіть обіцяне, не кажучи вже про 10 мільярдів кубометрів палива”, — підкреслює Зеленецький.

Він констатує, що інших конкретних домовленостей в України поки що нема. Зате є потенційні партнери з кола вітчизняних споживачів газу.

У 2010 році про готовність інвестувати в LNG-термінал заявили представники підприємств вітчизняного хімпрому, що знаходяться під контролем Дмитра Фірташа, компанії “Смарт-груп”, групи “Приват” і компаній Костянтина Жеваго.

Однак, попри всю очевидність того, хто з них насправді може стати учасником реалізації проекту, експерти не наважуються робити прогнози. Ймовірно, влада залучатиме до співпраці потенційних інвесторів шляхом надання їм певних пільг.

Так, рік тому куратор проекту Петро Мірошников заявив, що уряду доведеться встановити спеціальний тариф на надання послуг з транспортування і регазифікації палива на термін окупності проекту, який становить шість-сім років. Оцінювати економічну доцільність введення преференцій експерти теж не наважуються.

Напрямки диверсифікації

Аналітики вважають, що LNG-термінал є одним з найбільш реальних напрямків диверсифікації джерел енергоносіїв для України.

“Якщо відштовхуватися від показників 2011 року, то картина газопостачання країни виглядає так: споживання становить 57 мільярдів кубометрів, імпорт — 37 мільярдів кубометрів, власний видобуток — 20 мільярдів кубометрів”, — нагадує Атамась.

За його словами, Кабмін декларував збільшення обсягів власного видобутку до 40 мільярдів кубометрів, однак внутрішній газ може виявитися дорожчим за імпортний, а будівництво термінала більш реальне, ніж істотне зростання власного видобутку.

Відтак, оскільки термінал може забезпечити 20% газоспоживання, реалізація проекту є одним з ключових напрямків диверсифікації джерел енергоносіїв, каже експерт.

Цю точку зору поділяє і Зеленецький. Він говорить, що навіть п'ятимільярдна потужність дозволить вважати термінал одним з ключових джерел поставок газу в Україну.

Експерт зазначає, що таку роль він буде грати за умови скорочення обсягів імпорту газу до 12,5 мільярда кубометрів на рік до 2015 року, як це планує уряд.

“Поряд з цим проектом, пріоритетними завданнями є підвищення енергетичної ефективності, збільшення видобутку і заміна газу вугіллям”, — уточнює експерт.

Умовою здійснення цих планів він вважає заміну контракту з РФ, який зобов'язує Україну купувати мінімум 33 мільярди кубометрів газу на рік аж до 2019 року.

Олена ГЕРАСИМОВА