Чи втратить Україна підтримку Європи і що буде наступного року

Перемога на парламентських виборах у Нідерландах крайньої правої “Партії свободи” Герта Вілдерса актуалізувала питання збереження непохитної підтримки України в її протистоянні російській агресії на європейських теренах. Прихід у країнах Європи політичних сил, які виступають проти військової підтримки Києва та мають сентименти щодо порозуміння й дружби з Москвою, вже не виглядає як щось фантастичне. Питання в тому, чи здатна кількість скептично налаштованих щодо України політиків перерости в негативну якість.

Наступного року в ЄС відбудуться чергові вибори до Європейського парламенту. Їх результати стануть відображенням політичних настроїв на континенті. Всього обиратимуть 720 депутатів. Найбільше місць у Європейському парламенті матимуть Німеччина та Франція — 96 і 81 відповідно. Італія отримає 76 мандатів, Іспанія — 61, а Польща — 53.

У серпні видання Politico оприлюднило опитування щодо виборів до Європарламенту 2024 року. Аналіз суспільних настроїв свідчить: праві та євроскептичні партії збільшать кількість мандатів за рахунок центристських партій. Серйозно зменшиться підтримка “Зелених”. Правоцентристська Європейська народна партія (EPP) залишиться найбільшою в парламенті (165 мандатів). Лівоцентристські Соціалісти і демократи (S&D) втримали б другу позицію (145 мандатів).

Права політична група “Європейські консерватори та реформісти” (ECR) стала б третьою за чисельністю в Європейському парламенті. Разом із центристською Renew їм прогнозують по 89 місць. Ультраправа група “Ідентичність і демократія” (ID) отримала б 77 місць (на 15 більше, ніж на попередніх виборах, — завдяки активності німецької партії “Альтернатива для Німеччини”). “Зелені” зберегли б лише 48 місць, а втратили 24. “Ліві” залишалися б найменшою групою в парламенті із 45 місцями, але отримали б вісім додаткових місць.

Станом на листопад прогноз виборів до Європарламенту від видання Politico зазнав деяких корективів. Лівоцентристи (S&D) втрачають шість мандатів, а Європейська народна партія (EPP) набирає три. Щодо питання підтримки України, то проблеми можуть виникнути з групами “Ідентичність і демократія” (ID) та “Ліві”. Але навряд чи кількість антиукраїнських депутатів буде настільки вагомою, щоб серйозно впливати на порядок денний після виборів 2024 року. Складніші політичні процеси відбуваються всередині держав Європи. Спробуймо розібратися, яка зараз політична ситуація у провідних країнах Євросоюзу, від яких залежить підтримка України: Німеччині, Франції й Італії.

Сьогодні Німеччина вийшла на перше місце серед країн Європи за обсягом допомоги Україні. Парламентські вибори в цій країні відбудуться 2025 року. Останні опитування соціологічного інституту INSA для видання Bild демонструють неухильне падіння рейтингів урядової коаліції у складі СДПН, “Зелених” і “Вільних демократів”. Понад 70% німців незадоволені роботою влади.

На парламентських виборах 2021 року Соціал-демократична партія Німеччини здобула 26,4% голосів, а її основні конкуренти з правоконсервативної партії ХДС — 22,5%. Станом на зараз рейтинг СДПН коливається в межах 14—16%, “Зелені” мають 12%, а “Вільні демократи” — 6%. Консервативна опозиційна партія ХДС/ХСС має близько 30% підтримки. Усі перелічені партії займають проукраїнську позицію та розуміють стратегічну загрозу, яку нині становить Росія. Водночас у Німеччині відчутно зросла підтримка політичних сил, які виступають проти допомоги Україні.

Найвідомішою з них є “Альтернатива для Німеччини” (АдН). На виборах 2021 року ця партія, яку вважають правопопулістською, набрала 10,1%. Нині її рейтинг уже сягнув 22%. Партія вийшла на друге місце серед політичних сил Німеччини. “Альтернатива для Німеччини” виступає проти надання Україні військової допомоги та за порозуміння з Москвою. Певним запобіжником приходу до влади АдН є негласна домовленість інших партій не вступати з нею в урядову коаліцію.

Однак проросійські настрої характерні не лише для правих популістів Німеччини. Ще яскравішу промосковську позицію займає скандальна представниця “Лівої партії” Німеччини Сара Вагенкнехт, яка нещодавно заявила про вихід із політичної сили і створення власного політичного проєкту “Союз Сари Вагенкнехт: За здоровий глузд і справедливість”. Вона відома організацією гучних антиукраїнських акцій, виступає за скасування санкцій проти Росії та припинення постачання зброї для України. Потенційно її політична партія могла б зараз набрати до 12% голосів на виборах до Бундестагу. Хоча Сара Вагенкнехт позиціонує себе як лівий політик, почасти її погляди перетинаються з “Альтернативою для Німеччини”, зокрема в питанні міграційної політики та біженців. Це потенційно створює певні ризики для політичної системи країни. Якщо рейтинги АдН далі зростатимуть, а проєкт Сари Вагенкнехт зацікавить виборця, то обидві антиукраїнські сили можуть серйозно вплинути на позицію Німеччини. Втім, імовірність, що ці партії зможуть сформувати урядову коаліцію, наразі надто низька.

Ще в одній потужній країні ЄС — Франції — президентські та парламентські вибори заплановані на 2027 рік. Нинішня французька влада позитивно ставиться до підтримки України й надає нашій державі вагому військову допомогу. Президент Емманюель Макрон, незважаючи на велику кількість внутрішньополітичних викликів, утримує рейтинг підтримки в межах 26—30%.

Основні політики, які мають проросійські сантименти у Франції, як і в Німеччині, представляють переважно крайній лівий і правий фланги. Йдеться про “Національне об’єднання” (колишній “Національний фронт” Марін Ле Пен) і окремих учасників блоку лівих політичних сил, що має назву “Нова народна екологічна та соціальна спілка”. Проросійська позиція Марін Ле Пен відома давно. Політикиня виступає за переговори з РФ і вважає, що перемога України стане початком Третьої світової.

Французькі ліві розділилися в питанні ставлення до агресії Росії. Наприклад, лідер ультралівої “Нескореної Франції” Жан-Люк Меланшон раніше виступав проти антиросійських санкцій і підтримував анексію Криму. А нині вважає, що вторгнення Росії спровоковане НАТО. Схожа позиція у інших членів блоку лівих сил — комуністів. А ось французькі соціалісти та “зелені” не були помічені в сентиментах щодо Кремля.

Впродовж 2023 року підтримка французьких політиків динамічно змінювалася. У певні періоди Марін Ле Пен виходила на перше місце в національному рейтингу. Нині рівень її підтримки трохи знизився, але близький до Емманюеля Макрона. Підтримка Жан-Люка Меланшона становить близько 15%. Щодо політичних сил, то партія Марін Ле Пен, пропрезидентська коаліція “Громадяни разом!” та ліва коаліція “Нова народна екологічна та соціальна спілка” мають рейтинги в межах 20—25%. Ще близько 10% французів підтримують правоцентристський “Союз правих і центру”. Та, на відміну від Німеччини, ідейна непримиренність між крайніми правими та лівими у Франції виражена дуже чітко. Тому коаліція між партіями, які скептично ставляться до підтримки України, тут неможлива.

Наразі політична ситуація в Італії, ще одному члені не лише ЄС, а й “великої сімки”, відомому частими змінами урядів, виглядає стабільною. Наступні вибори там мають відбутися 2027 року. Партія голови Ради міністрів Джорджі Мелоні “Брати Італії” впевнено лідирує в національних опитуваннях, наближаючись до 30%. Їй вдалося покращити свої позиції на кілька відсотків порівняно з останніми виборами. Джорджа Мелоні займає виразну проукраїнську позицію. Її партнери по правій коаліції — “Ліга Півночі” та “Вперед, Італіє!” — не мають щирої симпатії до нашої держави. Але в них істотно менший рейтинг: близько 9 і 7% відповідно. Тому їхні попередні загравання з російськими політиками не здатні зараз змінити зовнішньополітичний курс Італії.

Ще одна партія, до якої є серйозні питання щодо саботажу підтримки України, — “Рух п’яти зірок”. Ця політична сила належить до популістських і не входить до складу коаліції. Її рейтинг нині стабільний і коливається в межах 16%. Найбільша опозиційна лівоцентристська “Демократична партія” зберігає довіру близько 20% виборців і лояльно ставиться до підтримки України. Збереження політичної стабільності в Італії — в інтересах нашої держави, адже це гарантує проукраїнську позицію офіційного Риму.

Крім виборів до Європарламенту, наступного року відбудуться парламентські та президентські вибори в кількох країнах Європи. Особливу увагу варто приділити двом державам — Австрії та Румунії. У цих країнах є реальні шанси на перемогу скептично налаштованих щодо підтримки України сил.

У Австрії Австрійська партія свободи відновила свої електоральні позиції й вийшла на перше місце в рейтингу. На майбутніх виборах вона має реальні шанси здобути перемогу. Втім, самостійно сформувати уряд, як і у випадку з голландською Партією свободи, в неї навряд чи вийде. Ця партія виступає за нейтралітет Австрії і не підтримує санкцій проти Москви. Однак заради справедливості варто нагадати, що нейтралітет — базовий підхід усього політичного істеблішменту цієї країни. Саме тому Австрія обмежується наданням Україні суто гуманітарної допомоги.

У Румунії стрімко набирає популярність правопопулістська партія “Альянс за союз румунів” (AUR). На виборах 2019 року ця політична сила здобула лише 9% підтримки. Однак тепер її рейтинг зріс до 20%, що дало змогу вийти на друге місце. Крім того, очільник “Альянсу за союз румунів” Джордж Сіміон посідає третє місце й має близько 18% підтримки серед імовірних кандидатів у президенти.

Румунські ультраправі порівнюють себе з керівними партіями в Угорщині та Італії й великими опозиційними партіями в Іспанії та Франції і позитивно висловлюються на адресу прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Перемога “Альянсу за союз румунів” на майбутніх виборах у Румунії не гарантована. Але популярність цієї партії, безумовно, є тривожним дзвіночком.

Наступного року на Україну чекає багато випробувань у сфері зовнішньої політики. Щоб адекватно реагувати на них, потрібно бачити об’єктивну картину й не робити хибних узагальнень. Наприклад, що всі крайні праві чи ліві політичні сили автоматично є противниками допомоги Україні. Навпаки, чимало виразно правих політичних сил займають антиросійську позицію (“Справжні фіни” у Фінляндії, “Шведські демократи” у Швеції). Також потрібно розуміти, що перемога політиків, скептично налаштованих щодо підтримки України, ще не означає автоматичної зміни політичного курсу. Сумнівно, що в Європі наступного року з’явиться новий Орбан, який так відверто і щиро підіграватиме Росії. Тому українській дипломатії потрібно активніше працювати з різним політичним середовищем, доносити свою позицію, переконувати, а не відсторонено спостерігати за зміною політичного ландшафту. 

Петро ГЕРАСИМЕНКО, журналіст, аналітик, піар-технолог