Чи виживе світ в обіймах США і Китаю

Економічні переговори, які пройшли між Китаєм та США наприкінці травня, показали, що сучасний Пекін — найбажаніший партнер для більшості країн світу.

Під час перемовин американський президент Барак Обама заявив, що останніми роками Китай багатіє, і у нього з'являються нові союзники у США. Тому він пішов на поступки Пекіну, аби отримати від нього політичні та економічні дивіденди.

У світі навіть заговорили про утворення майбутнього стратегічного союзу, який стане головною силою на планеті. Директор Інституту міжнародної економіки Петерсена Фредерік Берстейн одразу запропонував термін “Велика двійка” — 2G — за аналогією з Великою вісімкою чи Великою двадцяткою.

Аналітик ще не знає, кому це буде вигідно більше — Китаю чи Америці. Цими ж днями була оприлюднена доповідь Організації економічного співробітництва та розвитку, ОЕСР, з рейтингом країн, які першими подолають кризу та досягнуть помітного зростання економіки. Очолив цей список Китай.

Такі прогнози пояснюють лояльну позицію США до Пекіна. Ще півроку тому країни знаходилися на межі дипломатичного скандалу після візиту Далай-лами у Вашингтон та ситуації з Тайванем, а зараз триває “перевантаження” відносин.

Політичні інтереси були принесені в жертву потребі економічного співробітництва з країною, яка розвивається надто швидко, аби продовжувати її ігнорувати.

Нове позначення — 9/14

Економічні експерти Центру Гувера при визначенні дат, які змінили історію сучасної Америки, виділяють два дні: 11 вересня 2001 року як виклик світовій безпеці і стабільності та 14 вересня 2008 року як початок активної фази економічної кризи.

Цифри 9/11 — символ терактів у Нью-Йорку — вже увійшли у світовий вжиток. До 9/14 ще треба звикати. Саме цього дня банк Lehman Brothers заявив про неспроможність обслуговувати свої борги.

Якщо вірити доповіді ОЕСР, Америка вибереться з кризи лише 2011 року, коли повністю відновляться темпи промислового виробництва. Тоді вона покаже зростання на 5%. Китай за цей період буде давати до 11,2% промислового приросту, за ним встигатиме лише Індія з 8,3%.

Такі результати, на думку аналітика центру Брукінгса Яна Бремера, показують, що система приватного капіталізму дала тріщину. В моду повертається державна підтримка великої промисловості.

Політику активного кредитування своїх компаній державою Пекін проводив ще до кризи. Так, нафтогазовий монополіст компанія Petrochina при первинному розміщенні своїх акцій на світових ринках у 2008 році отримала гарантії Bank of America.

Це сталося лише після того, як офіційний Пекін попросив про це найбільший банк Сполучених Штатів. Одночасно з державних фінансових структур Китаю, аби підтримати компанію під час кризи, було надано 150 мільйонів доларів кредитів.

В результаті позиції Petrochina за два роки світового падіння навіть зміцнилися. Вартість однієї акції компанії трималася на рівні 120-105 доларів. Її конкурент Exxon Mobil за акцію може отримати 56 доларів. Прибуток Petrochina за перший квартал 2010 року склав 34 мільярди доларів — ріст порівняно з 2010 роком склав 71,2%.

Проводячи політику активного протекціонізму до кризи, Китай робив те, на що західні країни наважилися лише з початком падіння. Держави почали активно кредитувати власні підприємства та підтримувати їх фінансово.

Так, план допомоги компанії General Motors нагадував китайський державний капіталізм. Також уряд почав гарантувати борги провідних компаній, банкрутство яких мало б негативні соціальні наслідки.

Підтримка страховика AIG дуже нагадувала політику Пекіна щодо Construction Bank of China, де держава взяла на себе значну частину боргів. Однак у КНР цей досвід застосували раніше. Саме тому, за оцінками центру Гувера, до 2010 року Пекін спромігся накопичити 2,3 трильйона доларів для зовнішньоекономічної експансії.

Першим кроком став викуп 9% акцій Construction Bank of China у Bank of America наприкінці 2008 року. Тоді американська фінансова компанія відчувала нестачу активів і погодилася продати акції майже за номінальною вартістю.

З початку 2010 року Китай скуповував папери ряду великих підприємств США. Нарешті, за оцінками журналу “Іноземна політика”, ВВП Пекіна до 2040 року досягне 123 трильйонів доларів і перевершить все виробництво світу за 2000 рік.

У США лунають заяви, що Китай надто вільно поводиться з показниками бюджету та економічного росту. Мовляв, такий стрімкий розвиток — вигадка або перебільшення. Колишній радник президента Джорджа Буша Стівен Сомерсет вважає, що показники промислового зростання Китаю треба ділити на 1,5.

Втім, це не змусило США чекати. Вашингтон почав активні економічні переговори с Пекіном, відкинувши політику та назвавши це новим перевантаженням відносин.

Незручні питання

На переговори до Пекіна разом з Обамою прибула рекордна кількість економістів. Країни зробили вигляд, що забули, як у жовтні 2009 року такі ж перемовини були скасовані. Тоді з'ясувалося, що Вашингтон уклав оборонний контракт з Тайванем. Обама до того ж прийняв у себе Далай-Ламу, і стосунки між країнами загострилися.

Зараз економіка виявилася важливішою. Сторони не обговорювали незручних питань про співпрацю Америки з Тайбеєм чи цензуру у комп'ютерних системах. Почали з нейтрального договору про захист довкілля та обмеження викидів в атмосферу.

Це показово, адже Вашингтон зробив Пекін першою великою країною, з якою він уклав таку угоду. На самміті у Копенгагені 2009 року Обама казав, що США не готові брати на себе такі зобов'язання і почекають до розробки свого закону про екологію.

Сторони також поговорили про розширення китайського експорту у Штати. Тут позиції країн не збігаються, та голова КНР Ху Цзіньтао заявив: Пекін не поспішає. На думку Time, це не дивно, адже американського лідера невдовзі чекають вибори до конгресу, і він не стане підписувати угоду, яка зменшить число робочих місць у США.

Китайського політика задовольнило те, що його пропозиції не знайшли суттєвого спротиву. Все просто: за даними державного департаменту США, більше 12 великих компаній цієї країни знаходяться на етапі переговорів про продаж акцій в Китай.

Під час переговорів Тімоті Гейтнер визнав, що його країні потрібні інвестиції, тому питання про експорт наразі не варто загострювати.

Не порушувалося й питання щодо недавньої атаки на сервери Google. Хоча ще три місяці тому керівник розвідувальних служб США Деніс Блер заявив, що бази даних Google були зламані з комп'ютера, який знаходився на території Китаю.

Зловмисниками начебто могли бути не окремі хакери, а частини Народної армії КНР, бо метою зламу була інформація про діяльність руху за незалежність Тибету.

Перевантаження відносин США та Китаю відбулося у вдалий час. У травні 2010 року Іран погодився віддати ядерне паливо на збагачення до Бразилії, і напруга навколо його атомної програми знизилася. США і Китай були противниками у цьому питанні.

Одночасно суттєво загострилася ситуація на Корейському півострові. Коли міжнародна комісія визнала, що корвет Чхонан з Південної Кореї потопила субмарина з КНДР, обидві країни опинилися на межі війни.

Пекіну і Вашингтону потрібно було діяти разом, аби залагодити конфлікт. Хілларі Клінтон на переговорах у КНР заявила, що обидві країни мають співпрацювати в усіх сферах у всьому світу, і вирішення корейського питання — це лише початок.

Вітчизняні перспективи

Україна теж не хоче опинитися у хвості черги охочих дружити з Китаєм. Прес-служба уряду оголосила, що в останні два місяці співпраця держав розвивається динамічно.

Пов'язують це, у першу чергу, з переговорами між президентом Віктором Януковичем і головою КНР Ху Цзіньтао у Вашингтоні, а також з першим за останні дев'ять років візитом в Україну міністра закордонних справ Китаю Ян Цзечі.

“Український уряд зацікавлений у Китаї передусім як у партнері з інфраструктурних проектів до “Євро-2012”. Китайці, які за останнє десятиліття побудували принципово нову інфраструктуру, також у цьому зацікавлені”, — упевнений експерт Міжнародного інституту перспективних досліджень Олександр Жолудь.

За словами першого віце-прем'єра Андрія Клюєва, уряд визначив такі напрями співпраці: інфраструктура, енергетика, видобуток корисних копалин. Також Китай може зацікавитися українським літакобудуванням і приладобудуванням.

До речі, навесні про намір почати бізнес у Китаї заявила харківська корпорація ФЕД. Фірма постачає запчастини для російської та української авіатехніки, яку експлуатує Китай, і спільне підприємство закріпить за нею цей ринок.

Однак, застерігає екс-міністр економіки Володимир Лановий, співпраця з Пекіном буде вигідна Україні настільки, наскільки це дозволить сам Пекін.

“Китай працює на тих же ринках, що й Україна, а значить, буде витісняти нас будь-якими способами, у тому числі і шляхом створення спільних підприємств. Спочатку йтиме спільний випуск продукції, а потім китайські партнери знизять ціни, і українська продукція втратить попит”, — каже Лановий.

Тим не менш, поки що Україні складно обирати, з ким співпрацювати. Важка фінансова ситуація в ЄС не дозволяє говорити про інвестиції з цього регіону, а інвесторів із США відлякує стрімке зближення України з Росією.

Павло СИВОКІНЬ