Чи потрібний держтрейдер для енергоекспорту

Не встигла Україна розпочати експорт електроенергії, його відразу ж почали ділити. Дивного в цьому нічого немає. Улюблене заняття українського чиновника — розподіл потоків. І не просте, а правильне.

На європейських ринках нині дуже смачні ціни, майже втричі вищі, ніж в Україні.

А в нас у зв'язку з війною споживання електроенергії впало приблизно на третину. Виник надлишок електроенергії, який можна вигідно продати. Анонсована можлива валютна виручка до 2 млрд дол. на рік вражає.

І, природно, як такий потік залишити без чуйної уваги та… розподілу. “Та ви нас що, за лохів тримаєте?”. Тому не встигли розпочатися перші поки ще скромні поставки електроенергії до Румунії, Словаччини й Польщі, як негайно Міненерго стало створювати нового, і трохи ексклюзивного, трейдера для процесу. Природно, усе це для захисту та на благо інтересів держави.

На старті експорту така ймовірність уже обговорювалася, тоді ж пролунала цілком чітка відповідь: експорт буде можливий лише при дотриманні європейських правил і наявності прозорих і недискримінаційних аукціонів із продажу доступу до міждержавних перетинів. І якщо правил гри ми не будемо дотримуватися, то й на європейському ринку не працюватимемо. І нібито зрозумілі умови, і перші аукціони пройшли цілком успішно та прозоро. Та ні, це було б надто просто, грати й надалі за правилами.

За заявою міністра енергетики Германа Галущенка, на базі напівзабутого АТ “Енергетична компанія України” (ЕКУ) буде створено потужного державного трейдера. Тому й передали ЕКУ в Мінекономіки з Міненерго, щоб “не порушувати наших європейських зобов'язань”. І дотриматися конкуренції. Загалом, ура!

Жарт гумору в тому, що спроба створити централізовану торгівлю державною електроенергією вже була. Цим займався “Енергоатом”. Запам'яталася вона безперервними скандалами навколо продажів із дикими дисконтами потрібним компаніям (перш за все ДТЕК і структурам з орбіти Коломойського), безперервними змінами керівництва та іншим. Утім, це не був зовсім уже забіг по граблях. У трейдера були непогані зарплати й штат разів утричі більший, ніж у конкурентів. Правильні люди отримували дешеву електроенергію, а чужинців відганяли ледь не кийком. Суцільний профіт.

Зараз другий підхід, уже з виходом на міжнародний рівень.

Заява міністерства, що трейдер “буде таким самим учасником ринку, як будь-який інший”, звучить іронічно, бо одночасно зазначається, що ключовим постачальником електроенергії для нього буде державна генерація. Це теж “Енергоатом” (нині він має й прямі контракти з продажу до Молдови), намагатимуться поставити під контроль і “Укргідроенерго”. У цілому, усе найсмачніше.

Сама компанія ЕКУ електроенергією не займалася, і взагалі від неї останніми роками за фактом залишалися залишки шкурки.

Однак це можна виправити. Наприкінці червня керівником компанії призначили Віталія Бутенка, який раніше займався трейдингом у Ріната Ахметова. У його професіоналізмі ніхто не сумнівається. Досвід торгівлі (імпорту) електроенергії з Білорусі в нього теж є (і навіть своя фірма для цього).

Хоча ДТЕК йому довелося залишити після невдалої торгівлі газом (промахнулися з перспективою цін на газовому ринку). Тоді він збирався зайнятися розвитком книгарень. Але плани, мабуть, змінилися...

Після старту експорту анонсувалися плани підняти обсяги продажів у 8—10 разів до кінця року (800—1000 МВт). Найближчими тижнями вийдуть на 200, а може, і на 300 МВт, зауважимо, навіть без мудрого держтрейдера. У перспективі обсяги можуть бути й вищі за 2000 МВт, але знадобиться відновити ряд експортних ліній електропередачі. Уже тривають роботи з відбудови лінії на польський Жешув від Хмельницької АЕС.

Отже, роботи багато. Охочих припасти до джерела можливих доходів теж. Немає й сумнівів у високому професіоналізмі у сфері розподілу… Але є нюанси. Енергетика це не тільки розрулювання потоків, а сама їхня наявність.

Нині надворі літо. Узимку баланс буде трохи інший. Наскільки “трохи”, сказати дуже важко.

Є різні варіанти. Навантаження енергосистеми експерти очікують на рівні 16—18 млн кВт. Це на 30—40% менше, ніж останніми роками. Російська агресія створила ситуацію, коли частина ключових потужностей розташовується на окупованій території.

Передусім ідеться про найпотужнішу в Європі Запорізьку АЕС (шість блоків по 1000 МВт) і Запорізьку ТЕС (має потужність 1200 МВт), яка знаходиться там же, а також про Каховську гідростанцію.

В основному балансі на зиму зараз враховано три блоки ЗАЕС (із шести). Однак окупанти вже неодноразово анонсували плани до зими вивести їх із енергосистеми України. І якісь роботи зі з'єднання ЗАЕС із Кримом (через Каховський енерговузол) уже ведуться. На станцію від Мелітополя тягнуть і оптико-волоконний кабель для передачі даних прямо російським диспетчерам. Звичайно, ЗСУ ці плани можуть “відкоригувати” до нуля, але враховувати доводиться всі сценарії.

У районі Вуглегірської ТЕС тривають багатоденні близькі бої, біля Слов'янської ТЕС чути канонаду. Куп’янськ у Харківській області від травня від’єднаний від нашої енергосистеми.

Для “повного щастя” — серйозні неполадки на одному з блоків Хмельницької АЕС (там полетіла пітерська турбіна, яка давно барахлила). Працюватиме в обрізаному режимі на зниженій потужності, але ніхто не може гарантувати, наскільки довго.

То чи будуть узимку особливі надлишки для експорту, ще питання.

Пиляти гроші наразі зарано.

Ще складніша ситуація із ТЕС. Уже зрозуміло, що ніяких 19 млрд кубометрів у підземних газосховищах до зими не буде (нині немає й 12 млрд). При темпі накопичення мільярд кубометрів на місяць до грудня вийдемо на 15—15,5 млрд.

Росіяни вже неприховано зривають поставки природного газу до Європи, щоб максимально ускладнити там накопичення запасів на зиму. Купити там газ просто немає в кого. Водночас до мінімуму скорочено транзит і через нас. Він майже втричі менший за контрактний (40 млн кубометрів на добу замість 109 млн).

За словами Галущенка, плани накопичення 19 млрд кубометрів робилися “з урахуванням резерву для теплової генерації”. “Але я дуже сподіваюся, що він не знадобиться. Економіка відсутня, при ціні газу в 1800 дол. за тисячу кубометрів його використання для виробництва електрики — це вже надзвичайний захід, коли постане питання національної безпеки”, — пояснює міністр.

Усе так і є. Але основні київські ТЕЦ на газі. Як і харківські.

Залишається вугілля. До зими треба заготовити хоча б 2,0—2,5 млн тонн вугілля. Причому бажано свого. Нинішній варіант імпортувати до мільйона тонн газового вугілля при незавантаженому Павлограді та забитих складах на Добропіллі виглядає не дуже. Купувати імпортний за ціною 320—350 дол. за тонну при внутрішній ціні 3500 грн не надто раціонально. І пошук рішень — саме завдання й міністерств, і Кабміну. З тим самим “Добропільвугіллям” (який на початку 2021-го повернули державі) Міненерго не може налагодити роботу й досі.

Допоки ж слухаємо чергові плани, що ТЕЦ (у тому числі й приватні) будуть переводитися з антрациту на газову групу вугілля “там, де це можливо”. Мало хто сперечається. Але до зими це неможливо майже ніде, хоча роботи реально необхідно вести. Навіть ще позавчора. На середину липня Штаб Кабміну з підготовки до зими оцінив проведені до осінньо-зимового періоду роботи як виконані на третину. Небагато, м'яко скажемо. А час воєнний.

Нібито є чим зайнятися Міненерго. Погодьтеся, м'яко кажучи, не до питань експорту електроенергії, створення держтрейдера та спроб “переділити” ринок на свою користь. Та ні, “заслужені енергетики” не упустять можливості сколотити чергову схему, хоч каміння з неба, хоч війна. Сподіваються, що війна все спише. По-різному буває… 

Ігор МАСКАЛЕВИЧ