Чи перетвориться Київ на Венецію, або Ритуальні танці на зливовій каналізації

Жарти, меми, анекдоти та фотожаби в соціальних мережах на різноманітні (веселі й не дуже) події нашого життя — переконливий доказ оптимістичного світогляду українців. Один з останніх приводів для народної творчості дав тривалий дощ у Києві — рекорд за 133 роки по кількості опадів. У центрі уваги, як це часто буває, опинився міський голова Віталій Кличко (на одній із фотожаб — на дошці для серфінгу посеред вулиці). Однак знайшлися, як завжди, “песимісти”, що прогнозовано звинувачували владу міста та персонально мера у бездіяльності, непрофесійності й далі за алфавітом. Що відповідає дійсності, а що просто гра в політику?

Я не люблю “Київавтодор”

Ще кілька років тому така наліпка на задньому склі авто постійно зустрічалася на дорогах Києва, однак зараз вона виглядала б недоречною на більшості київських вулиць, де провели капітальну реконструкцію. Однак “Київавтодор” згадано тут не через дороги, а тому що саме він відповідає за стан зливової каналізації міста, через яку мають відводитися дощові опади. Що це за господарство?

У Києві 2230 вулиць протяжністю 1665,71 км і загальною площею понад 27 млн кв. м. Приблизно на кожній другій вулиці прокладено зливову каналізацію, довжина якої загалом становить 832,5 км — це як від Києва до кордону з Польщею. Слід чітко відрізняти зливову від побутової каналізації, яка має окрему мережу. Зливова каналізація являє собою систему труб, що відводять дощові та талі води у відкриті чи заховані в колектори річки міста. Отже, зрештою всі дощі та сніги Києва потрапляють у Дніпро та озера навколо. Як правило, система працює на самотоці, тобто вода зливається по існуючому міському рельєфу згори до низин. Де-не-де, в окремих місцях, необхідно встановлювати насосні станції для аварійного відкачування під час злив. Приміром, така є на вулиці Олени Теліги під шляхопроводом біля станції метро “Дорогожичі”, але й вона часом не справляється, тобто відкачує поступово, а не так, як хотілося б.

Щоб прийняти та відвести атмосферні опади, на дорогах влаштовують прийомні колодязі, на які встановлюються зливові решітки, що мають витримувати вагу навіть вантажних фур. І це задоволення не з дешевих, одна така решітка коштує майже 5 тис. грн. Усього в Києві таких колодязів і решіток майже 30 тисяч, і якщо викласти їх уздовж берега Дніпра (а це 20 км), то вони простягнуться далі ще на 10 км!

Чотири фактори, що ведуть до Венеції

Перший — поросячий або, по-науковому, антропогенний. Усі кияни та гості столиці, які викидають на вулицях недопалки, квитки, чеки, пакети та інше сміття, тобто поводяться, як молоді… поросята, створюють передумови для наступного розливу води по вулицях. Усе, що за призначенням не потрапляє до сміттєвих баків, рано чи пізно опиняється в зливових колодязях і забиває дощову каналізацію. Сюди треба віднести, тобто доплюсувати, пісок, яким узимку посипають вулиці та тротуари столиці, а це 70 тис. тонн щорічно. Може, хтось, побачивши його в прийомному колодязі, вирішить, що це комунальники спеціально його туди засипають? Принаймні таке припущення промайнуло в мережі. Та це не так.

Другий фактор — містозабудовний. Якщо на просторах, де колись росли дерева та трава, з’являються будинки, дороги та асфальт, то воді, яка раніше падала з неба і всотувалася в землю, тепер нема куди діватися, й вона стікає у зливову каналізацію. Тобто суцільна або “ущільнююча” забудова призводить до зростання навантаження на “дощівку”, тим паче її проєктували тоді, коли цієї забудови не передбачалося і в перспективі. Така ситуація має місце, приміром, навколо станції метро “Лівобережна”, де система явно не розрахована на такі потоки від щільної забудови навкруги.

Третій фактор — ментальний. Іноді трапляється так, що після будівництва нових ділянок доріг зливостоки, які працювали раніше, виявляються або заасфальтованими, або так забиті будівельним сміттям, що більше не можуть виконувати свої функції. Так, наприклад, сталося після будівництва проїжджої частини на перехресті вулиць Сім'ї Кульженків і Полярної або розв'язки на перетині Полярної та Богатирської.

Четвертий фактор, можна сказати, божественний! Ніхто не може передбачити, скільки Всевишній пошле води з небес на землю. Якщо проєктувати дощову каналізацію за максимумом, то це буде просто нераціональне використання коштів, тому “дощівку” проєктують, виходячи із середньостатистичного показника кількості опадів. А по максимуму — собі не дозволяють навіть найбагатші міста світу. Приміром, у Дубаї зливової каналізації нема взагалі, і коли дуже-дуже зрідка проходить маленький дощик, для міських служб це катастрофа всесвітнього масштабу.

2017 року сильна злива затопила Берлін. За кілька годин випала тримісячна норма опадів, кілька станцій метро було залиті, центр — паралізований, у місті навіть оголосили надзвичайний стан. Цікаво, чи звинувачували в цій ситуації мера Берліна?

Війна як п’ятий фактор

Якщо ви були уважним спостерігачем, то минулими роками помічали на дорогах маленькі бригади в помаранчевих жилетках, які знімали решітки зі зливових колодязів і тривіальними лопатами виколупували усе, що в них було. Особливо такі процедури активізувалися навесні, після сходження снігу (разом із накопиченим під ним сміттям), але фактично вони тривали весь рік, окрім періодів сильних морозів. Зрозуміло, що зараз такі роботи сильно скоротилися через те, що значна кількість працівників “Київавтодору” пішла на війну.

Однак навіть війна не зупиняє окремих персонажів із Київради та околиць вулиці Банкової, які вже приїлися телеглядачам, але які з кожного приводу влаштовують ритуальні танці зі співами на адресу київської влади. І навіть примхи природи (у вигляді 68% від місячної норми опадів) вони використовують як “аргумент”, щоб звинуватити в цьому ненависного та недосяжного для них мера.

Олександр СЕРГІЄНКО, кандидат фізіко-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”