Чи може незаконний уряд бути успішним?

Як відомо, у неодноразово цитованій статті 83 Конституції чорним по білому записано: “У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України”.

Уряд і “коаліцію тушок” створили окремі депутати.

Однак, у рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 від 17 вересня 2008 року чітко сказано, що “до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію.

Саме належність народних депутатів України до цих фракцій відіграє визначальну роль депутатських фракцій в утворенні коаліції депутатських фракцій”.

Тим часом, за рішенням Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 “Узурпація державної влади означає неконституційне... її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо”.

Тобто, узурпувати владу не можна нікому — навіть депутатам.

Тож, рішення про створення такого уряду міг би прийняти й кружок філателістів, і правовий результат від того б не змінився. В демократичній країні править не президент чи парламент, а народ через вибори президента, парламенту.

Як відомо, за чинною Конституцією та законом про Конституційний Суд рішення Конституційного Суду є остаточним, тобто таким, що оскарженню та перегляду не підлягає.

І як відомо, востаннє Конституція в Україні змінювалася 2004 року, тому тлумачення Конституційного Суду від 2005 і 2008 року залишаються в повній і безсумнівній силі.

Крім того, очевидно, що “коаліція тушок”, сформована в парламенті, створена всупереч результатам останніх парламентських виборів. Гранично проста річ: за умови індивідуального членства в коаліції парламентські вибори вже взагалі нічого не вирішуватимуть.

На останніх парламентських виборах, як відомо, ПР, Блок Литвина і комуністи не отримали необхідних більшості голосів, які, натомість, отримали їхні опоненти.

Тобто “уряд коаліції тушок” є явним спотворенням, причому на 180 градусів, результатів останніх парламентських виборів.

У рішенні КС від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 стверджується: “Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими”.

Як наголошується в Загальній декларації прав людини “Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах”.

Яка “воля народу” є основою влади “уряду коаліції тушок”, якщо парламентські вибори дали протилежний результат?

Очевидно, що й самі регіонали розуміють вразливість своєї правової позиції. Протягом трьох тижнів після другого туру виборів їхні спікери наголошували, що формуватимуть уряд “тільки конституційно”, тобто на основі фракцій, а в іншому випадку підуть на вибори.

Згодом почалася розмова про те, що необхідно “законом виправляти недоліки Конституції” — хоча Конституція в Україні є документом найвищої сили і прямої дії.

Довершенням всього стало фактичні заяви лідерів ПР про те, що Конституцію можна не виконувати, з огляду на економічну ситуацію в країні і необхідність реформ.

Результат усього цього — крім демонстрації рідкісного правового нігілізму — уряд з вкрай сумнівною легітимністю. При цьому легітимність президента також підірвана, крім підтримки менше ніж половиною виборців, ще й тим, що він не став у даному випадку гарантом Конституції.

Яке б рішення не прийняв Конституційний Суд, “уряду тушок” завжди матиме вкрай обмежену суспільну легітимність, з огляду на чинну Конституцію і попередні рішення КС, та явно спотворені результати попередніх парламентських виборів.

В таких умовах будь-яка реформаторська активність буде вкрай ускладнена. Вже й сьогодні видно, що ніякого реформаторського “бліц-кригу” не передбачається.

Регіонали ще пару місяців тому запекло критикували уряд Юлії Тимошенко за “боргову яму”, а сьогодні як про велике досягнення повідомляють про намір позичити ще 5 мільярдів доларів у МВФ.

Підвищувати соціальні стандарти, як виявилося, теж ніхто в найближчому майбутньому не збирається.

Не назвати ж реформою заявлений намір Дмитра Табачника переглянути систему зовнішнього тестування, що поверне повномасштабну корупцію в систему вступу до вишів через гасло “автономізації ВНЗ”.

При тому, що за даними фонду “Демократичні ініціативи”, 78% абітурієнтів вважає незалежне оцінювання ефективним засобом боротьби з корупцією, а 72% їх батьків довіряють ЗНО як справедливому способу відбору до вищих навчальних закладів.

Тим часом Микола Азаров заявив, що уряд піде на реформи тільки “після стабілізації ситуації”.

Основну енергію уряд нині витрачає на встановлення повного кадрового домінування в країні. При тому що, з огляду на сумнівну легітимність уряду, не менш сумнівна і легітимність його власних кадрових призначень.

Опозиція, нині все ще збита з пантелику, неодмінно використовуватиме тему нелегітимності уряду.

Щоб стримати суспільні протести, які швидше за все наростатимуть, Партії регіонів потрібна монополія на всю владу, контроль над правоохоронними органами, усіма силовими структурами та ЗМІ.

Тому нелегітимна “коаліція тушок” є вкрай серйозним джерелом авторитарної і навіть тоталітарної загрози. І мінімальним джерелом так потрібних країні реформ.

Очевидно, за гроші, які уряд випросить у МВФ чи виторгує за здачу національних інтересів у Росії, намагатимуться стримати соціальні й політичні протести, сподіваючись, що кадрово змінені силові структури візьмуть ситуацію в країні під контроль, міцно зачистивши “політичне поле”.

Як стверджує депутат Інна Богословська, у Партії регіонів “є група людей, які вважають, що в Україні можливо побудувати політичну модель, як у Росії”.

Не говоритимемо про реалістичність такого сценарію в 46-мільйонній країні, географічно й ментально наближеній до Європи.

Справа в реформах. Без проведення яких у нинішніх можновладців в наявній економічній ситуації найімовірніший шлях — “нацарювати” “трохи” і втекти.

Абстрагуючись від облич в уряді Азарова, найменше схожих на реформаторів, слід відзначити, що у світі вкрай мало прикладів успішної модернізації в країнах, де не існувало легітимної влади. Так, приміром, говорити про інвестиційний клімат у таких умовах не доведеться.

Навпаки, для успішності реформ потрібна суспільна згода, визнання влади легітимною усім суспільством і суспільне розуміння необхідності реформ.

Рішення Конституційного Суду щодо “коаліції тушок” було б дуже легко передбачити, якби мати певність, що суддів не “куплять” чи не залякають. Що в нинішніх умовах дуже можливо.

Чинні судді КС, не виключено, все ж знайдуть в собі сили не перетворитися на жалюгідне посміховисько, увійшовши в протизаконну суперечність із своїми попередніми рішеннями, і зможуть заблокувати “коаліцію тушок”.

Можливо, судді замисляться над тим, якою може бути роль Конституційного Суду і суддів у країні, де створено коаліцію з такою правовою свідомістю.

Звичайно, затяжні й дорогі виборчі кампанії не додають країні стабільності. Але без регулярного контакту з виборцями та формування на основі цього контакту влади, влада не має жодного права керувати країною.

Оптимальним для країни було б переведення можливої виборчої кампанії виключно у “поліграфічну площину” (із уникненням прямої й непрямої теле- і радіореклами, біл-бордів тощо) та у формат прямих дискусій на ТБ і радіо.

Саме таким є формат виборчої агітації в більшості держав Європи. У результаті виборча кампанія була б значно змістовнішою і коштувала б для учасників у рази, а може й у десятки разів менше, ніж зазвичай.

У будь-якому випадку найкращим варіантом для країни стане якомога швидке відновлення легітимності влади.

Олександр ПАЛІЙ, політолог, кандидат політичних наук