Чи капітулює опозиція ще до виборів?

Соціологія дещо таки знає, бо люди далеко не завжди говорять неправду, тим більше, коли йдеться про якісь конкретні речі, — наполягають треті. Мабуть, останні найближчі до істини, якщо йдеться про справді наукову соціологію, здатну грамотно й добросовісно проводити опитування “у полі” й обробляти їхні результати.

Отже, якщо соціологія справді знає дещо, то варто подивитися, а що ж вона знає про вибори до Верховної Ради України, які невблаганно наближаються до нас, про настрої електорату і шанси тих чи інших політичних сил здобути на них успіх. І дивитися на цю ситуацію варто через динаміку її розвитку впродовж останнього півріччя, коли визначилися основні суб’єкти перегонів. З якогось дива це практично ніхто не робить, а тим часом ідеться про цікаві та неоднозначні тенденції, над якими варто замислитися суспільству.

Регулярні всеукраїнські опитування проводять різні соціологічні центри. Але, скажімо, Research & Branding Group безпосередньо пов’язана з бізнес-структурами, близькими до Партії регіонів, відтак регулярно показує вищі, ніж у інших опитуваннях, рейтинги влади і мені — опозиціонерів; ідеологічні настанови керівників Фонду “Демократичні ініціативи” та Центру Разумкова близькі до політичної опозиції, отож хтось може сказати, що їхні результати відбивають цю ангажованість. Відтак доцільно покласти в основу міркувань дослідження Соціологічної групи “Рейтинг”, керівники якої досі публічно не висловлювали своїх ідеологічних уподобань і яка, схоже, є нейтральною.

Отже: якби вибори до Верховної Ради відбулися у березні цього року, то за загальнонаціональним округом беззаперечна перемога була би за опозицією. І справді: неозброєним оком видно, що домінують прохідні політичні партії (ті, що долають п’ятивідсотковий бар’єр, який відраховується від числа потенційних учасників голосування) — 38% проти 29%.

При цьому понад 9% усього електорату (або 11,5% тих, хто хоче взяти участь у виборах) голосували б за інші партії. З них за провладні — 2,5% (3,5%).

Іншими словами, підтримка опозиції сягала би понад 50% тих, хто хоче взяти участь у виборах або майже 40% усього електорату. Це багато, бо на боці влади було тільки 32,5% (25%), отож маючи таку перевагу, реально було і з фальсифікаціями боротися, і в разі потреби людей на майдани виводити.

А це означає, що опозиція отримала б понад дві третини депутатських місць за списками — десь так 170. Врахування мажоритарників (найгірший варіант за таких суспільних настроїв — 35-40, найкращий — 75-80) показує, що ПР разом із КПУ та “незалежними” провладними мажоритарниками не мала би конституційної більшості. І взагалі: у березні цілком реальними виглядали шанси опозиції отримати перевагу у майбутній Верховній Раді і повернути їй, нарешті, статус повновладного українського парламенту, а не охвістя президентської адміністрації.

Саме тоді вирішувалося питання про об’єднання опозиційних сил для того, щоб посилити їхню спільну міць. Часткові об’єднання кумулятивного ефекту не дають, прогнозували соціологи “Рейтингу”. Скажімо, ФЗ і “Батьківщина” в разі об’єднання одержали б істотно меншу підтримку, ніж окремо. За даними спеціального березневого опитування “Рейтингу”, “прихильники Фронту змін таке об’єднання сприймають гірше (лише 75% прихильників готові вже підтримати єдиний список), ніж прихильники Батьківщини (90%)”.

Утім, можливий був і кумулятивний ефект — якби об’єдналися всі опозиціонери за принципом польської “Солідарності” кінця 1980-х, з чіткими критеріями та зобов’язаннями, то об’єднана опозиція мала би понад 50% всього електорату. А це не лише додало би їй “списочників” (приблизно три чверті від їхнього числа у Раді), а й гарантовано забезпечило перемогу бодай у половині мажоритарних округів, отже — тверду загальну більшість у Раді. Звичайно, це призвело б до різкого загострення політичної ситуації — “стінка на стінку”, до необхідності ризикувати своїми статками, статусами, а, може, і самим життям. На це лідери опозиційних партій не пішли.

Відтак у травні ситуація змінилася, і не на краще для опозиції. Опитування проводилося, коли фактом стало об’єднання “Батьківщини” та “Фронту змін”, а на додачу розпочалася агресивна PR-кампанія партії “Україна — Вперед!”.  

Як і прогнозувалося, об’єднання дозволило “головним опозиціонерам” обігнати Партію регіонів, проте дало їм у підсумку не майже третину електорату, а тільки трохи більше за чверть. При цьому помітно зріс виборчий рейтинг УДАРу (за рахунок частини електорату ФЗ) і трішечки, на межі похибки (якщо взяти всіх опитаних) — КПУ (різниця у зміні показників у першій та другій колонок може бути досить помітною, бо постійно коливалася кількість тих, хто готовий був узяти участь у виборах). Прохідні партії тепер отримали б голоси у співвідношенні 35% (опозиція) 29,5% (влада, тобто ПР + КПУ) від числа учасників голосування. Співвідношення трохи погіршало, але не набагато.

Впали і сумарні показники інших партій, не представлених серед лідерів, — загалом майже 7% (від числа опитаних) і 8,5% (від потенційних учасників голосування), з них провладні — 2% (3%). Загалом же опозиція на своєму боці мала би майже 46% учасників голосування та 34% всього електорату. При цьому побільшало невизначених виборців. З’явився чинник партії Наталії Королевської. У наступній Раді, дозволю собі припустити, вона була би з більшістю, якою би та більшість не була...

А ось і липень  

Серед прохідних ситуація та сама: 36% підтримки тих, хто збирається брати участь у виборах, на боці опозиції, 29% — на боці “партії влади” (ПР та КПУ). Як бачимо, позиція “партії влади” стабільна, об’єднана ж опозиція не покращила свою ситуацію — попри приєднання “Громадянської позиції”. Істотно зросла кількість прихильників КПУ — на цей місяць припадає початок її масованої й агресивної агітації. Зріс рейтинг УДАРу. Інші партії мають 5% (6,5%), із них провладні 2% (3,5%).

Загалом же на боці опозиції 44,5% учасників виборів та 35% усього електорату. Все наче завмерло. “Партія влади” у липні має 24% усього електорату. А ще є Наталія Королевська…

Нове всеукраїнське опитування “Рейтингу” припадає на час офіційного старту виборчої кампанії, на початок серпня.

Загалом ситуація майже така, як і була раніше, але бачимо справжній стрибок у підтримці Партії регіонів і певне нарощування електоральної бази УДАРу. “Прохідна” опозиція має 38% учасників голосування, “партія влади” — більше, ніж раніше, — 34%. Загалом опозицію (до якої я відношу і Радикальну партію, і “Нашу Україну”) підтримує 44.5% потенційних учасників голосування і 34,5% всього електорату. У “партії влади” — 35,5% і 28%.

І, нарешті, вересень  

Для опозиційних сил ситуація на загал значно погіршилася. Маємо помітне падіння електоральної підтримки “Батьківщини”, помітне зростання Партії регіонів, зросла КПУ, трохи піднявся УДАР, дещо впала партія Королевської — і застигла нижче межі проходження до Верховної Ради “Свобода”.

На цей період припадає рішуча заява Ющенка (багато разів повторювана), що він не буде в новій Раді блокуватися з об’єднаною опозицією. Це перевело його фактично у положення “Королевської №2”, відтак “Нашу Україну” віднині недоцільно сприймати як опозиційну силу.

Тепер загальна картина така: “прохідна” опозиція — 34,5% голосів учасників голосування, “прохідні” владні сили (Петро Симоненко якраз заявив, що коаліція з ПР можлива і в Раді наступного скликання) — 37%. Отже, і за загальнонаціональним округом “партія влади” матиме більше депутатів, що дає їй шанс сформувати конституційну більшість.

Загалом же у вересні опозиція має підтримку 41% учасників голосування, влада — 37,5%. Королевська та Ющенко — ще 5%. Позиції майже вирівнялися. За опозицією — всього 34% електорату, що помітно менше 40%, які були у березні. Чи реальний протест на майданах у разі збереження такої тенденції?

І що цікаво: істотне падіння рейтингів опозиції і зростання Партії регіонів та КПУ дивним чином збіглися з періодом активної діяльності руху ЧЕСНО…

Але, хоча “викриття” з боку ЧЕСНО, безперечно, вплинули на певну частину опозиційно налаштованих виборів (хоча нерідко йдеться про такі речі, як учинений Ярославом Кендзьором “замах на права і свободи людей”, коли торік він порадив “усім правнукам Сталіна” взяти червоний прапор і вдома за чаркою відзначити День перемоги, та “корупційну дію” Олеся Донія, який не подав активістам декларацію про доходи), чільною причиною падіння виборчого рейтингу об’єднаної опозиції і відсутності зростання підтримки “Свободи” є дії (точніше, бездіяльністю) опонентів чинної влади.

Чи можуть опозиційні сили порятувати ситуацію? Так. Потрібна рішуча активізація її дій. Якщо Віталій Кличко та його команда не підкусюватимуть голоси інших опозиціонерів на заході і в центрі, а рушать на схід і південь, причому якщо Кличко сам об’їде бодай великі міста і грамотно говоритиме з тамтешнім людом, він може мобілізувати на свій бік ще 5-7% від загального числа виборців.

А якщо “Батьківщина” бодай трохи напружиться і перейде від розмов на зразок “ми об’єдналися, ура!” до справжніх дій, вона може відновити свої позиції. Що зробити “Свободі”? Це мають вирішувати її лідери. Але, принаймні, не тільки говорити радикальні речі. Їй також слід рушити у центр і на південь України. Адже саме там соціологи відзначають найменшу змобілізованість і визначеність електорату. А це означає, крім усього іншого, що у цих “регіональних регіонах” можливі найбільші фальсифікації результатів голосування. Тим часом, за оцінками експертів, на Донбасі сьогодні як ніколи реальним є шанс розірвати — бодай частково — замкнене коло, коли люди голосують за тих, кого найбільше лають, бо це, мовляв, “наші”, “місцеві”, а то “чужі”. Теоретично опозиційні партії там можуть узяти до 20% голосів, особливо УДАР, і це само по собі стало б значною перемогою української демократії.

І ще одна річ, на яку слід обов’язково звернути увагу. У різні місяці від 15% до 20% усіх виборців заявляли соціологам, що не визначилися, чи взагалі прийдуть на вибори і за кого голосуватимуть. І серед тих, хто збирається  брати участь у голосуванні, також вистачає невизначених — теж у різний час від 15% до 20%. Що це означає? Що респонденти справді не знають, за кого вони віддадуть голоси, і вирішуватимуть це в останній момент, чи люди просто бояться сказати незнайомцям з анкетами про свої політичні настрої? Швидше — останнє. “Закритість” респондентів, за словами соціологів, ще ніколи за чверть століття, не була такою високою, як цього року. Отож тепер головне — мобілізувати цю величезну частину електорату на активну дії, довести їй, що голоси ці не пропадуть, що треба обов’язково прийти на виборчі дільниці і використати для змін на краще зброю бюлетенів, щоби потім не довелося братися за вила, сокири і щось більш серйозне. А ще — протидіяти неминучим фальсифікаціям.

Бо ж в іншому разі, якщо опозиція капітулює ще до виборів, матиме рацію Віктор Янукович, який говорить: після виборів у Євросоюзу відпадуть запитання щодо України, маючи на увазі “демократичне” формування конституційної більшості у новій Раді — ПР, КПУ, “Україна — Вперед!” та “мажори” і “тушки”...