Чернобыль. 30 лет спустя

30 років тому десь близько третьої ночі я прокинувся від того, що моя мама, грюкаючи дверима, вивела з балкона велосипед і, прокотивши його довгим коридором, пішла.

Вона була медик і, як потім я дізнався, її терміново викликали на прийом до опромінених пожежних і працівників Чорнобильської АЕС. Під ранок по квартирах почали ходити якісь люди і роздавати йодовмісні препарати.

Під вечір 26 квітня ми, п’ятнадцятирічні хлопчаки лазили на дах нашої 9-поверхівки і у моторошному захваті дивилися на заграву над 4-м блоком ЧАЕС. А через день, 27 квітня, о 14.00 на жовтих “Ікарусах” ми поїхали з Прип'яті, щоб більше ніколи не повернутися в рідні домівки.

Але я повернувся. І ось уже 16 років я займаюсь усуненням наслідків експерименту, що призвів до вибуху на ЧАЕС. А головне — я опікуюся проблемами людей, які усувають ці наслідки.

Тих героїв, котрі багато разів рятували Україну. В останнє — цієї зими, коли Україна залишилася не тільки без газу, а й без донецького вугілля, і за всіма розрахунками наших ворогів, українська енергосистема мала завалитися. Але не завалилася. Тому що атомники України зуміли забезпечити 60% необхідної Україні електроенергії.

Ці люди спроможні захистити нас від наслідків того вибуху, що розбудив мене 30 років тому. На жаль, не все залежить від цих людей…

Наслідки вибуху…

Перше. Головним чинником, який визначає долю ЧАЕС, розгрібання наслідків вибуху і доль людей стала зупинка в 2000 році діючих блоків станції.

Припинила роботу найнадійніша на той час атомна електростанція світу, в систему безпеки якої після 1986-го були вбухані колосальні кошти. Рішення було прийнято “з політичних міркувань”.

Через це рішення чоловіки, які зупиняли Чорнобиль, плакали за пультами, зупиняючи АЕС. Їхніх сліз ТБ не показало. Головне — тепер могутній енергетичний об’єкт із надприбуткового підприємства перетворився на прохача бюджетних і міжнародних грошей.

Але навіть у цій принизливій ролі прохача і “вибивача” атомники змогли зробити дуже багато. Вже закінчено перший етап зі стабілізації об’єкта “Укриття”.

До 2017 року мають завершити зведення конфайнмента над 4-м енергоблоком ЧАЕС. У цьому році має бути вивантажено все відпрацьоване ядерне паливо із зупинених блоків і переміщено в сховище.

Що далі?

“Прагматики”, що приходили за останні десятиліття до влади, обіцяють “реструктуризацію ЧАЕС”. Тобто є стандартний пакет новомодних “реформ”, яким були піддані майже всі великі корпорації, що дісталися Україні від УРСР: розділити її на окремі підприємства з різними завданнями.

Це завжди означає скорочення персоналу, зарплат, соціальних пільг тощо. Я, як профспілковець, можу сказати, що це такі ж постійні супутники будь-яких реструктуризацій, як рій мух над волами.

І, головне, принесло б це хоч якусь користь! Та після таких “реформ” із 8,5 тисяч промислових корпорацій в Україні залишилося менше тисячі.

Але ж атомні підприємства — це не звичайні промислові корпорації. А наслідки розвалу Чорнобильської атомної електростанції будуть страшніші за розвал харківського “Серпа і молота” або “Річфлоту України”, яких теж шкода до сліз.

Уже сьогодні із 9 тисяч працівників станції працює менше 3 тисяч. Це унікальні спеціалісти, які для всього світу напрацювали безпрецедентний досвід зняття ядерних об'єктів з експлуатації.

По-друге, територія зони відчуження, так звана десятка, умовно кажучи, десятикілометрова від станції зона, НІКОЛИ більше не буде заселена людьми. НІКОЛИ не повернеться в нормальне життя нашої країни.

Якась незначна територія, можливо, буде придатна для проживання через 30-100 років. Навіть мої онуки навряд чи побачать це диво.

Інша ж територія заражена трансурановими елементами, період напіврозпаду яких сягає ста тисяч років. Тобто території ці втрачені для проживання назавжди.

Потенційній рівень зараження зони відчуження тим же стронцієм-90 (дуже гидка річ) становить 432000 Кюрі, із них 8550 Кюрі вже винесено в річку Прип’ять.

При цьому з Фукусіми, про яку недавно так голосив увесь світ, винос стронцію-90 на сьогодні становить “всього” 1216 Кюрі. У сім разів менше.

Прип’ять впадає в Дніпро, перший мегаполіс, який зустрічає всю цю “радість”, — Київ. Ну, і далі за географією — дві третини України.

Тепер уявімо, що, завдяки на диво стійкій позиції нашої держави, роботи в зоні відчуженні будуть зведені до мінімуму. Грошей же в бюджеті немає!!!

Подивіться, яку кількість смертельно небезпечних радіонуклідів усі ми отримаємо.

Натисніть для збільшення

30 років тому, після вибуху на ЧАЕС, основним джерелом зараження був пил, що рознесений вітром. Рік тому, коли горіли чорнобильські ліси, всі злякалися повторення 1986 року. Та сьогодні основним джерелом зараження стала вода.

Після вибуху велику кількість “гарячих” уламків захоронили в бетонних траншеях. Та за тридцять років їх роз'їла ерозія, неодноразово вони затоплювалися водою, особливо під час повені 1991 року, і тепер іржава радіоактивна вода отруює ґрунтові води. Які течуть у Дніпро…

Зона відчуження — це єдиний бар’єр на шляху розповсюдження радіонуклідів. Для забезпечення цієї самої бар’єрної функції в зоні відчуження були створені спеціалізовані підприємства — на сьогодні у них працює майже 3000 людей, які займаються виконанням завдань згідно з бюджетною програмою “Підтримка в екологічно безпечному стані зони відчуження і зони обов’язкового відселення”.

Чим же вони займаються? Радіометричним моніторингом і дозиметричним контролем, захороненням радіоактивних відходів, експлуатацією водоохоронних споруд, контролем за станом лісу.

Ну і, звісно, служби, які здійснюють життєзабезпечення на території зони відчуження — гуртожитки для вахтового персоналу, тепло-, водо- й електропостачання, транспортне забезпечення, зв'язок.

Прошу уваги: всі ці люди працюють на зараженій території, в епіцентрі радіаційної катастрофи, порівняно з якою японська Фукусіма — дитячий лемент.

А що ж вони мають натомість? Мабуть, захмарні зарплати, пільгову пенсію рік — за два, медичні страховки і наймогутніший соціальний пакет?

Зрозуміло, що ні.

До 10-х роковин Чорнобильської катастрофи, у 1996 році, замість збільшеної оплати праці, атомникам нав’язали систему доплати за роботу в зоні відчуження.

До двадцятиріччя Чорнобиля, у 2006 році, атомникам різко зменшили і без того мізерний розмір доплат за роботу в зоні відчуження, позбавили їх права на пільгову пенсію.

До тридцятиріччя — у 2016 році, атомникам підготували цілу купу “подарунків”. По-перше, знову урізали заробітну плату на 30%, позбавивши їх доплат за роботу в зоні відчуження.

На графічній картинці наведено зміни середніх зарплат атомників, які працюють у зоні відчуження, — номінальної і з урахуванням інфляції.

Це такий сміхотворний жарт від держави? Дуже єзуїтський. До того ж, так жартували всі наші уряди в усі часи. Та уряд Яценюка зміг переплюнути всіх.

Була урізана не тільки заробітна плата, підприємства зони позбавили можливості легально надавати гуртожитки вахтовому персоналу, забезпечувати його харчуванням. До речі, його норми за вартістю нижче, ніж у тюрмах, засобами індивідуального захисту.

І вишенька на тортик: Яценюк залишив без фінансування єдину медсанчастину в зоні відчуження.

Ідея була, як завжди, чудова. Збільшити доходи місцевих бюджетів і за рахунок них фінансувати медико-санітарні частини. Але який у дідька місцевий бюджет у місті Чорнобилі, якщо такого міста офіційно немає в Україні???!!!

Як результат, зірвана програма забезпечення медичним обслуговуванням у зоні відчуження працівників, які забезпечують нашу з вами безпеку, заборгованість у зарплаті персоналу спеціалізованої медико-санітарної частини №16 у Чорнобилі вже досягла 3 місяців.

І на машині швидкої допомоги, як щось станеться, везти постраждалого доведеться щонайменше 75 кілометрів до того ж Іванкова.

Вже не кажу про внутрішні проблеми і конфлікти інтересів усіх підприємств зони відчуження, про відплив професіоналів, які не один десяток років пропрацювали в зоні відчуження і які не можуть працювати на зарплату в три тисячі гривень. Їм простіше на пенсію піти, отримуватимуть більше.

Від думки про 2017 рік у мене холоне в душі. Цього року закінчується міжнародна фінансова допомога, а бюджет України просто не потягне всі видатки, пов’язані з забезпеченням безпеки.

Що можна зробити?

Передусім, потрібно заробляти самим. У зоні відчуження, яка ніколи не повернеться до нормального життя, необхідно побудувати сховище радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива й економити на цьому до 200 мільйонів доларів на рік. Зараз ці гроші ми платимо РФ.

Коли, до речі, починають кричати, що це екологічна бомба, прошу зазначити, що, по-перше, більшої екологічної бомби, ніж ми маємо нині, важко собі уявити.

І захоронення відпрацьованого палива і відходів, причому виключно українського походження, з використанням найпередовіших технологій усяк краще, ніж заражені ґрунтові води, які відкрито точать.

А по-друге, недавня ініціатива українського уряду побудувати сховище в екологічно чистій, не чорнобильській зоні, чи це не маячня?

Далі. Необхідно, щоб Державному фонду по поводженню з радіоактивними відходами, створеному ще в 2009 році, повернули його цільове призначення. Фонд формується за рахунок екологічного податку на виробників радіоактивних відходів. У 2016 році очікується надходжень ні багато ні мало — 800 мільйонів гривень.

Основний платник, зрозуміло, державне підприємство НАЕК “Енергоатом”.

Ось тільки 23 грудня 2010 року Верховна Рада прийняла зміни до Закону “Про поводження з радіоактивними відходами” і змінила механізм використання коштів Фонду.

Тепер цільові програми фінансуються в кращому разі на 10%, а всі інші гроші безслідно зникають у дірявому державному бюджеті.

Необхідно створити й технологічний майданчик для використання альтернативних джерел енергії. Побудувати найбільший парк сонячних батарей і вітряків в Україні на майданчику ЧАЕС — найкраща відповідь екологам і надійний спосіб отримання грошей на продовження робіт з мінімізації наслідків аварії.

Залучати міжнародні гранти на проведення науково-дослідницьких робіт в унікальній зоні відчуження. Якщо правильно організувати роботи, — від клієнтів відбою не буде.

З пошаною ставитися до працівників зони відчуження. Ці чоловіки і жінки захищають нас від радіоактивного бруду, хронічних хвороб, онкології. Вони наші стражі. Треба віддати їм належне!

Найперше: Мінохорони здоров’я: повернути медсанчастини атомникам, фінансувати їх з держбюджету і повернутися до чорнобильської норми зарплати лікарів зони! Але найголовніше — Кабмін має повернути атомникам нормальні зарплати!

Працівниками ЧАЕС і підприємствами зони відчуження напрацьовано унікальний досвід зняття ядерного об’єкта з експлуатації в умовах тотального зараження радіонуклідами.

Головний оператор ядерних установок України держпідприємство НАЕК “Енергоатом” може розглянути варіант створення в Славутичі центру з підготовки спеціалістів такого профілю і рівня для зняття з експлуатації діючих блоків?

І, нарешті, останнє. Тридцять років тому з вини одних “розумників” на четвертому блоці ЧАЕС проводили експеримент, наслідки якого ми сьогодні розгрібаємо і ще довго будемо розгрібати.

Сьогодні нові “експериментатори”, що блискуче володіють англійською мовою і мистецтвом фінансових операцій, але які ніколи не працювали в атомній енергетиці, хочуть перевірити на діючих атомних електростанціях свої новомодні схеми.

Це про використання атомних енергоблоків у режимі “регулювання потужності”, про яке не чув тільки лінивий, і про поспішність введення якого Атомпрофспілка першою почала кричати на всю країну.

Так, є світовий досвід, так, є успішні випробування цього режиму на Хмельницькій АЕС.

Але… Ніхто не прорахував економічний ефект, ніхто не збирається давати можливість держпідприємству НАЕК “Енергоатом” заробити додаткові фінанси для інвестицій в оновлення обладнання, ніхто не відповів, наскільки постраждає безпека АЕС, яка на сьогодні є наріжним каменем політики “Енергоатома”.

Небезпечні експерименти над атомною енергетикою продовжують ставити. І ніщо не вчить, навіть сумний досвід 26 квітня 1986 року.

Павел ПРУДНИКОВ, зам. председателя Атомпрофсоюза,