Чергова “йолка” в парламенті

Але, за великим рахунком, приводів для розмов після виступу президента виявилось не так багато.

Хіба що про бажання влади невідкладно запровадити в Україні ринок землі та несподівану появу нової формули співробітництва з Митним союзом.

У всьому іншому країна стала свідком чергового зачитування вголос відірваних від реальності обіцянок та висмоктаних з пальця туманних перспектив.

Напередодні виступу президента спікер Литвин (схоже, цілком позбавившись “рабської” звички критикувати), заявив, що очікує від звернення “потужного імпульсу для суспільства”.

Чи отримало потрібні імпульси українське суспільство наразі невідомо, натомість багато народних депутатів нарешті отримали імпульс з’явитися на роботі.

Їх зібралося аж 398. Таку активність легко пояснити тим, що, на відміну від голосування на сесії, натисканням кнопок “за себе і за того хлопця” ілюзію присутності в залі створити неможливо. Президенту були потрібні гучні аплодисменти соратників, і його ними забезпечили.

Взявши до рук папірець зі зверненням, Янукович, в кращих традиціях одного з героїв “12 стільців”, надовго заглибився в політінформацію про “міжнародне становище нашої держави”.

Перерахувавши основні проблеми, з якими на даному етапі зіштовхнулася світова спільнота, президент також не забув пожалітися на загальносвітову продовольчу кризу (чи не для того, щоб врешті пояснити українцям, звідки насправді ростуть ноги “гречаних проблем” та галопуючих цін на продукти?).

Втім, відразу ж після цього президент запропонував своєму народові “припинити жалітися” та перейшов до теми модернізації української економіки, “створення високоінтелектуальних виробництв та кластерів економіки знань”.

Кидається у вічі, що Януковича останнім часом дуже хвилює ця тема (чи не після візиту до Японії?).

І чим частіше він згадує про інновації, технологічну модернізацію та сучасний імідж України у світі, тим більше перепадає голові уряду за відсутність поступу у цьому напрямку.

Але ж Янукович має розуміти, що аби модернізувати економіку, мало в черговий раз вилаяти Азарова. Бо впроваджувати сучасне бачення економічного прогресу улюбленими Миколою Яновичем жорсткими адміністративними методами — це все одно, що намагатися зайти в інтернет з рахівниці.

Тому, мабуть, невипадково ходять чутки про те, що Азарова вже скоро замінять на когось більш “інноваційного”.

Виклавши своє бачення “модерної України”, Янукович розповів, що у низькій ефективності влади на даний момент винна не лише “бюрократизована державна машина”, але й саме суспільство, яке виявилось “не готовим до запропонованих змін”.

Очевидно, президент натякав і на “підприємницький Майдан”, щодо якого він не втримався від докорів за відсутність “конструктивних пропозицій конкретних проектів для влади”.

Немов би це не його підопічні розробляли скандальний Податковий кодекс, який інакше ніж “вбивством малого бізнесу” ніхто, крім його авторів, не називав.

Далі Янукович осідлав свого улюбленого коника — тему боротьби з корупцією і методики “кальоного жєлєза” у її подоланні.

Інколи здається, що таким чином президент банально намагається перекричати голоси своїх роботодавців — українського народу.

Чим голосніше говорять про гелікоптери, Межигір’я, кортежі, збільшення розцінок на хабарі та відкати чиновникам, монополізацію цілих напрямків української економіки людьми, наближеними до влади, тим гучніше Янукович клянеться розібратися в масштабних корупційних справах та зловживаннях високопосадовців.

Важко заперечити той факт, що високопосадовцям останнім часом дістається, але чомусь виключно колишнім — соратникам Тимошенко, представникам “молодої команди” Черновецького...

В той же час гучних справ, які б виявили корупцію серед нинішніх представників влади, як не було так і немає.

Тому в чергову обмовку “по Фройду” від Януковича — “прикриття корупційних схем — це моя категорична вимога” — віриться знову більше, ніж в те, що було справді написане в папірці перед його очима.

А слова президента про рух України на шляху до “демократії, де панує верховенство права, з ефективним менеджментом при владі та високою правовою культурою” знову викликають потужний когнітивний дисонанс та “зубний скрегіт”.

У сфері внутрішньої політики головною новиною від президента стали плани збільшення прохідного відсотку до Верховної Ради (для партій — 4%, а для блоків — 5% голосів виборців), з метою запобігти “потраплянню до парламенту маргінальних сил”.

І хоча вголос ці цифри президент не озвучував (мабуть, щоб зайвий раз не псувати настрій присутнім Литвину та Симоненко), вони таки знайшли відображення в друкованому тексті звернення.

Однією з найобговорюваніших тез виступу Януковича в парламенті став план зняття мораторію на продаж землі, впровадження найближчими роками земельного ринку та залучення до нього інвесторів, в тому числі, й з-за кордону.

Якщо спиратися на текст законопроекту, розміщеного на сайті Держкомзему, переважне право купівлі землі матимуть великі землевласники-орендатори. Іншими словами, це означатиме остаточний перерозподіл земельних ресурсів країни в інтересах великих фінансово-промислових угруповань, наближених до влади.

Те, що цей процес триває і зараз — секрет Полішинеля. Але в разі його виходу із тіні, мабуть, зайве пояснювати, чим все закінчиться не тільки для дрібних орендаторів та землевласників, але й для держави загалом.

Янукович наголосив, що “жодна фермерська родина не буде дискримінована”, а питання земельного ринку буде вирішуватися у “широкому діалозі з громадськістю”.

Методи, за якими держава нині будує свої відносини з фермерами, в тому числі за допомогою “широкого діалогу” можна побачити, наприклад, у недавніх журналістських розслідуваннях телеканалу ТВI.

Втім, найбільший резонанс викликали слова президента про співпрацю з Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану за формулою “3+1”. Цікаво, що в друкованому тексті звернення про Митний союз нічого не згадується, тому, не виключено, що цей “експромт” з’явився саме в рамках “зондування” суспільної думки напередодні візиту Путіна в Київ, де, власне, це питання і буде обговорюватися.

Але ж за декілька хвилин до цього Янукович встиг розповісти про незворотність прагнення України до підписання угоди щодо асоційованого членства та створення зони вільної торгівлі з ЄС!

Тому не дивно, що новина про співпрацю з Митним союзом викликала подив не тільки у вітчизняних політиків, але і у західних партнерів.

Голова фонду Аденауера в Києві, німецький експерт Ніко Ланге вже назвав заяву Януковича “сюрпризом для всіх партнерів України”, адже, за його словами, “Митний союз із Росією, Білорусією та Казахстаном і договір про асоціацію та Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом одночасно реалізувати неможливо”.

Втім, і для Росії це навряд чи гарна новина, адже “кремлівський тандем” бачить Україну у складі повноцінної митної “четвірки” і зовсім не сприймає ідею входження країни до ЗВТ з Євросоюзом.

Склалося враження, що президент, вирішуючи питання “куди податися — до розумних чи до красивих?”, вирішив поки що застигнути в напівпозиції, яку Віктор Черномирдін колись називав “растопиркою”.

І спроба видати це новоспечене “ноу-хау” в якості “реального курсу зближення європейського і євроазійського просторів” насправді свідчить лише про одне — ніякої продуманої стратегії зовнішньополітичних відносин у влади просто немає.

Не дивно, що опозиційні політики вже встигли жорстко розкритикували президентський виступ у парламенті.

Лідер “Громадянської позиції” Анатолій Гриценко назвав звернення президента “стандартно-ритуальними словами, які дуже відрізняються від того, що люди бачать у реальному житті”.

Арсеній Яценюк зауважив, що “єдиним підсумком 2010 року може бути тільки оголошення про відставку уряду”.

А Юлія Тимошенко традиційно позбиткувалася з Януковича, порівнявши його з Брєжнєвим на з”їзді КПРС тридцятирічної давнини — “Обіцяли якусь стратегію, а вийшла, як завжди, “йолка”.

І дійсно, основне наповнення президентського звернення становили зачовгані формулювання та натужні обіцянки, які, врешті, не допомогли Януковичу ні виправдатися перед народом за провальний рік керування країною, ні вселити надію на краще.

Президентські спічрайтери вклали в уста Януковича такі слова: “Даючи загальну оцінку роботі влади за минулий період, чи можу я бути задоволений першими підсумками? Випереджаючи критиків та опонентів одразу і відкрито скажу — ні”.

Але не критики і не опоненти займають головну посаду у цій країні. В умовах, коли влада практично концентрована в руках президента, саме на ньому лежить головна відповідальність — і за “йолку” замість стратегії, і за помилки уряду, і за відсутність ефекту “кальоного жєлеза” у боротьбі з корупцією.

Денис ДЕНИСЕНКО