Чекати не варто. Як Україні реагувати на замах на Фіцо

Минулої середи у містечку Гандлова було вчинено замах на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо; він дістав чотири вогнепальні поранення та перебуває в лікарні. Життю прем’єра більше нічого не загрожує, проте він залишається в реанімації в Банській Бистриці, повідомив віцепрем’єр-міністр країни Роберт Калиняк.

Замах на Фіцо стався в часи сильного розколу в Словаччині, коли тисячі демонстрантів неодноразово збиралися в столиці та по всій країні на знак протесту проти політики прем’єра. Це також відбулося напередодні червневих виборів до Європейського парламенту. Наслідки цього нападу відлунюють далеко за межами Словаччини, зачіпаючи складну динаміку європейської політики, безпеки та міжнародних відносин.

Наслідки для Словаччини

Замах на Фіцо є яскравим проявом глибоко вкоріненої політичної поляризації Словаччини. Ще 2018 року, після вбивства журналіста Яна Куцяка, політичне середовище в Словаччині стало критично напруженим, а мова ворожнечі перетворилася на норму. Сам Фіцо — суперечлива політична постать, чиє переобрання на тлі антиукраїнської кампанії 2023-го ознаменувало значний політичний зсув у країні. Напад на нього не варто розглядати як ізольовану подію. Це радше ще один симптом хворого політичного середовища, в якому перша жінка-президент обирає не йти на другий термін, бо їй погрожують убивством, а журналісти бояться виконувати свою роботу після років дискредитації їхньої професії саме урядом.

Напад на прем’єра переріс у національну кризу, що може призвести до значного переформатування політичного ландшафту Словаччини. Якого саме переформатування — питання відкрите, а прогнози експертів досить невтішні. Чинна президентка Словаччини та представниця опозиційних сил Зузана Чапутова спільно з новообраним президентом Петером Пеллегріні провели прес-конференцію та спробували вгамувати емоції суспільства. В той самий час союзники Фіцо почали шукати винних серед ЗМІ та опозиції; багато чиновників наголосили начебто на ролі опозиційних сил у створенні атмосфери, що уможливила такий напад. Віцеспікер парламенту від керівної партії “Смер” Любош Блаха відкрито звинуватив “ліберальні ЗМІ” в тому, що “найвизначнішому державному діячеві країни довелося боротися за своє життя”. Така риторика може стати приводом для уряду посилити репресії проти громадянського суспільства, а журналісти в країні побоюються, що напад може бути використаний як привід для подальшого придушення незалежних голосів під приводом “сприяння безпеці”.

Ба більше, Словаччина перебуває на критичному етапі перед майбутніми виборами до Європейського парламенту. Замах на прем’єр-міністра, як наголошують словацькі експерти, скоріше за все нашкодить більш поміркованим партіям та додасть словакам мотивації “йти і голосувати за таких людей, як Фіцо”. І справді, з риторики неліберальних політиків очевидно, що замах на вбивство вже використовується для мобілізації прихильників. Петер Пеллегріні закликав політичні партії призупинити або скоротити свої кампанії до виборів у Європарламент, щоб запобігти “протистоянню і взаємним звинуваченням між політиками”. Поки, на жаль, це єдина спроба від коаліції деескалувати критичну ситуацію. Виклик для Словаччини полягає в тому, щоб вийти з цієї кризи, не скотившись до глибокого авторитаризму або фрагментації суспільства.

Наслідки для Європи

Ударні хвилі від замаху на словацького прем’єра Роберта Фіцо розійшлися далеко поза межами Словаччини, спричинивши резонанс у всій Європі. Цей інцидент, перший великий замах на політичне вбивство за останні два десятиліття, підкреслює крихкість демократичних інститутів на тлі зростання політичного екстремізму та поляризації на всьому континенті. І хоча лідери ЄС засудили “боягузливий” замах на Роберта Фіцо, попередивши, що насильству “немає місця” в європейській політиці, джерела в Єврокомісії заявили, що цей напад може призвести до подальшого зростання насильства в політичному середовищі.

Очікується, що замах справить значний вплив на майбутні вибори до Європейського парламенту. Цей вплив, проте, здійснять не словацькі виборці: Словаччина — невелика країна з обмеженою кількістю місць у Європарламенті, а тому не становить суттєвої загрози для подальшого розподілу сил. Загрозою є те, що динаміка, яку ми бачимо у Словаччині, може повторитися й в інших країнах, де партії як лівого, так і правого спрямування спробують використати замах як інструмент для просування своїх наративів. 

Для правих популістських партій це можливість підкреслити аргументи щодо посилення безпеки, тоді як ліві партії можуть зосередитися на необхідності подолання політичного екстремізму. Масштаби дезінформації та політичних маніпуляцій довкола інциденту вражають: фактчекінгові організації по всій Європі повідомляють про сплеск антивакцинальних, антиукраїнських та антисемітських теорій змови щодо замаху на вбивство.

Цікавим у цьому контексті є (й буде) розвиток наративів довкола ролі в замаху Росії та України, що перебували в центрі уваги англомовних дезінформаційних постів. Багато проросійської дезінформації, яку беруть на озброєння праворадикальні партії по всій Європі, зосереджено довкола особи нападника, Юрая Цінтули. Інформації про нього досі небагато. Спочатку в офіційних комунікаціях 71-річного словацького поета називали “одинаком”, що здійснив злочин без політичних мотивів. Проте вчора словацький міністр внутрішніх справ Матуш Шутай Ешток повідомив, що за замахом могла стояти група осіб.

У мережі версій щодо Цінтули безліч. Серед найбільш популярних серед правої частини електорату виділяються дві історії: що він “лівий” колишній активіст “Прогресивної Словаччини” та громадянин України чи має діда-українця. Жодних джерел, як наголосив будапештський журналіст Саболч Паньї, такі коментатори не наводять (його, до речі, за це прозвали частиною української дезінформаційної кампанії довкола замаху). Щодо лівих партій, то вони наголошують на приналежності Цінтули до правих проросійських парамілітарних груп далекого 2016 року й називають його праворадикальним екстремістом.

Цікаво, що дезінформацію просувають не лише анонімні дописувачі в соціальних мережах, а й топполітики. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан теж долучився до всеєвропейських конспірологічних теорій про “імперію [Джорджа] Сороса” й “таємні перемовини партій війни”. Орбан заявив, що стрілянина в Словаччині була частиною геополітичної боротьби, а нападник Юрай Цінтула вирішив убити Фіцо, бо той не був “прихильником війни”. Такі ж меседжі лунають і з Кремля: колишній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв натякнув, що Фіцо став мішенню за свої погляди на війну в Україні.

Європейський Союз зробив спробу втрутитись і взяти під контроль масштаби дезінформації довкола замаху. Європейська комісія на своєму вебсайті повідомила, що “активно відстежує” поширення фейкових новин про замах і “має широкі слідчі та наглядові повноваження, включно з правом накладати санкції та засоби правового захисту”. Злочини такого типу справді караються відповідно до нового закону Європейського Союзу про цифрові послуги: він зобов’язує онлайн-платформи вживати заходів для боротьби з незаконним контентом і дезінформацією. Події цього тижня стануть шансом для Брюсселя протестувати реальні можливості протистояти інформаційним загрозам. Сподіваємося, що одним із позитивних наслідків нападу на Фіцо стане підвищення ефективності наявних інструментів і, можливо, навіть створення нових, що каратимуть і проблематичних очільників держав.

Чого чекати Україні?

Точно можна сказати лише одне: чекати не варто. Дезінформація навколо нападу та, зокрема, історії, в яких фігурують українські суб’єкти, є серйозним дипломатичним викликом для Києва. Зараз як ніколи видно, наскільки важливими є стратегічні комунікації. Всі зусилля варто спрямувати на протидію неправдивим наративам і зміцнення альянсів України в європейській спільноті, бо саме це завадить радикальним проросійським та антиукраїнським силам вибороти додаткові місця в Європарламенті.

Інші потенційні наслідки великою мірою залежать від наразі ушпиталеного Роберта Фіцо та його партії. Позиція Фіцо була каменем спотикання для прагнень України в межах інтеграції до ЄС і НАТО. Його потенційна недієздатність або зміна політичної позиції може позитивно вплинути на політику Словаччини щодо України. Якщо ж політик повернеться до роботи зі ще більш радикалізованою позицією щодо ліберальних сил у Словаччині, які досі активно підтримують Україну, змінити позицію Братислави у важливих для Києва питаннях стане складніше, ніж будь-коли. 

Вікторія КРАВЧИК, експертка програми регіональних ініціатив та сусідства у Раді зовнішньої політики “Українська призма”, наукова співробітниця Гаазького центру стратегічних досліджень