Битва за острови. Чому нам важливо про неї знати?

На перший погляд здається, що геополітика — це справа виключно великих держав. Саме вони повинні і намагаються досягати глобальних цілей, стосується це економіки чи безпеки або будь-яких інших аспектів життя. Проте насправді маленькі члени міжнародного співтовариства також мають життєво важливі інтереси, й вони значно вразливіші і в їхньому арсеналі, як правило, вкрай обмежені засоби впливу на прийняття принципових рішень.

Наприклад, підвищення рівня Світового океану внаслідок глобального потепління загрожує прибережним державам у найгіршому випадку втратою якихось відсотків територій, а, наприклад, Маршалловим Островам — ледь не тотальним зануренням під воду. Мабуть, тому про острівні держави Тихого океану згадують найчастіше тоді, коли потрібні їхні голоси при голосуваннях в ООН чи в інших міжнародних організаціях. Ліберальний світовий порядок, який Росія та її союзники намагаються знищити, був побудований на розумінні, що у важливих питаннях міжнародного життя голос, умовно кажучи, Кірібаті має таку саму вагу, як і голос Бразилії. Коли після початку відкритої агресії Росії проти України 2022 року до Японії, Південної Кореї, Сінгапуру і Тайваню, які засудили агресію і запровадили санкції проти Росії, дещо неочікувано долучилися Федеральні Штати Мікронезії (ФШМ), цей фактор став очевидним. Серед тихоокеанських островів, крім ФШМ, Україна має дипломатичні відносини також із Вануату і Соломоновими Островами. Але саме ФШМ — держава з населенням у 105 тисяч чоловік, стала єдиною країною, крім України, яка не тільки засудила Росію, а й розірвала з нею дипломатичні відносини.

Форум тихоокеанських островів об’єднує 18 країн, серед яких є гіганти — Австралія і Нова Зеландія (звичайно, вони також острови) і 16 маленьких острівних держав, розкиданих між Гаваями і Австралією. Це найбільша за чисельністю регіональна політична організація зі штаб-квартирою у столиці Фіджі місті Сува. Попри віддаленість і відсутність систематичних контактів із цими державами, всі вони підтримали, зокрема, резолюції Генеральної Асамблеї ООН “Агресія проти України” від 2 березня 2022 року, “Гуманітарні наслідки агресії проти України” від 24 березня 2022 року, “Принципи Статуту ООН, що лежать в основі всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні” від 23 лютого 2023-го. У липні 2022 року міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вперше в українській історії виступив онлайн на Форумі тихоокеанських островів, що відбувся у Республіці Фіджі. Торік прем’єр-міністр островів Кука Марк Браун, який нині очолює Форум, брав участь у саміті “Великої сімки” у Хірошімі і мав можливість особисто послухати президента України.

Водночас варто зазначити, що серед тихоокеанських острівних держав існує досить широкий спектр поглядів на те, яким чином забезпечувати економічну стабільність і безпеку в умовах, коли зміни клімату загрожують деяким із них припиненням фізичного існування, а природні умови і виклики безпеки в умовах фактичної відсутності ресурсів украй обмежують вибір партнерів і форм міждержавної взаємодії. Деякі факти досить красномовно свідчать про складний вибір, який вони вимушені робити.

У 2019 році Соломонові острови і Кірібаті розірвали дипломатичні відносини з Тайванем і натомість поновили їх із КНР. Те саме на початку 2024 року зробила держава Науру. Тож список країн, з якими Тайвань має дипломатичні відносини, скоротився до 12 (серед них з Океанії це Маршаллові острови, Палау і Тувалу). 2022 року Китай і Соломонові острови підписали угоду про співпрацю у галузі безпеки, яка фактично відкриває можливість створення військово-морської бази КНР. Водночас влада Соломонових островів повідомила США про заборону на заходження у порти країни американських військових кораблів, а прем’єр-міністр країни відмовився брати участь у саміті з лідерами Форуму тихоокеанських держав у Вашингтоні. У квітні 2024 року міністр закордонних справ КНР Ван І відвідав із візитом Папуа Нову Гвінею, де провів переговори зі своїм колегою Джастіном Ткаченко (етнічним українцем, який народився в Австралії) і заявив про необхідність розвитку двосторонніх відносин стратегічного партнерства. 2023 року глава уряду Папуа Нової Гвінеї відвідав Китай, де зустрівся з Сі Цзіньпінем. Китай використовує будь-яку можливість продемонструвати підтримку цій країні і, очевидно, досягає успіху.

Такий розвиток подій не пройшов непоміченим у Вашингтоні, який має стратегічні інтереси у Індо-Тихоокеанському регіоні і Океанії. З трьома країнами регіону — Республікою Палау, Федеральними Штатами Мікронезії і Республікою Маршаллові Острови США мають особливі відносини — так звані договори про вільну асоціацію. Ці країни використовують долар як національну валюту і повністю передали питання власної безпеки під контроль Сполучених Штатів. Такі унікальні відносини є наслідком повоєнного врегулювання, коли США здійснювали адміністрування цих островів з 1947 року до проголошення ними незалежності. Досить цікаво, що 2023 року США також уклали безпекову угоду з Папуа Новою Гвінеєю, щоб дещо збалансувати просування КНР. Згідно з відкритими даними, у регіоні Східної Азії та Океанії США мають ледь не 400 великих і маленьких військових баз, де розташовано близько 300 тисяч військових. Досить важливо, що громадяни країн “вільної асоціації” можуть служити у збройних силах США, а також не потребують віз і дозволів для в’їзду і проживання у Сполучених Штатах. При цьому вони зберігають суверенітет, мають власні демократично обрані структури влади і підтримують дипломатичні відносини з іншими країнами на свій розсуд.

Серед острівних держав Океанії особливе місце посідає Республіка Маршаллові Острови (РМО). Станом на січень 2024 року валовий тоннаж у судновому реєстрі цієї країни вперше перевищив 200 млн тонн (зростання вдвічі з 2014-го), а кількість суден, зареєстрованих під прапором РМО, досягла майже 5,6 тис. Реєстр РМО має представництва у 28 країнах світу і перебуває у так званому білому списку Паризького та Токійського меморандумів про взаєморозуміння. І при цьому у березні 2024 року митниця в Німеччині затримала судно “Атлантик Навігатор 2” із російськими деревиною та збагаченим ураном на борту на суму близько 40 млн євро. Згідно з повідомленнями ЗМІ, вантаж призначався для США. Судно під прапором Маршаллових Островів зробило в порту Ростока вимушену зупинку, після чого портова влада Ростока повідомила, що митниця розпорядилася затримати судно через те, що на борту перебувають товари, які включені до санкційних списків Євросоюзу.

Майже одночасно з’явилась інформація, що нафтові танкери, які використовує Російська Федерація, припиняють ходити під прапорами Ліберії та Маршаллових Островів. Це сталося після того, як США посилили санкції щодо суден, які пов'язані з відповідними реєстрами. Йдеться про десятки російських танкерів, які за останні тижні через тиск США втратили можливість ходити під цими прапорами завдяки тому, що штаб-квартири компаній управління прапорами Ліберії та Маршаллових Островів розташовані не в їхніх країнах, а у Вірджинії (США), у межах юрисдикції американських санкцій.

Нещодавно Японія також проголосила про плани зміцнити співробітництво з Маршалловими Островами. Військово-морські Сили самооборони і Берегова охорона Японії мають плани налагодити спільні навчання з Береговою охороною Маршаллових Островів, щоб посилити її спроможність для захисту територіальних вод від незаконної активності. Не приховується, що цей жест солідарності має на меті продемонструвати підтримку важливому партнеру США і Японії в умовах, коли КНР збільшує свою присутність у регіоні. Таким чином, ситуація в Океанії є віддзеркаленням загальної тенденції — прагнення до регіонального домінування великих держав. Водночас наразі досить чітким є бажання не загострювати ситуації за формулою “США проти КНР”, а сприяти з боку обох геополітичних полюсів економічному розвитку і безпеці менших острівних партнерів без відкритої конфронтації.

Досить цікавим феноменом “острівної” геополітики є також періодичні загострення міждержавної риторики у зв’язку з територіальними диспутами між країнами регіону щодо населених і ненаселених островів. Дискусії стосовно належності Китаю Парацельських островів посеред Південнокитайського моря призводять до реального загострення безпекової ситуації навколо В’єтнаму і Філіппін. Досить напруженою залишається ситуація щодо островів Сенкаку, які перебувають під безумовним суверенітетом Японії і на які відверто претендують як Китай, так і Тайвань. Крім того, між Республікою Корея і Японією у Японському морі розташовані спірні острови Такешіма, що перебувають під контролем Сеула, але Японія вважає їх своїми, незаконно окупованими Республікою Корея. Нещодавно глава однієї з опозиційних партій РК відвідав ці острови, у зв’язку з чим Японія висловила протест. Само собою, найбільшою проблемою у цьому контексті для Токіо залишаються чотири острови на північ від Хоккайдо — Північні території, які були окуповані СРСР і залишаються досі окупованими Росією. Попри титанічні зусилля всіх урядів Японії, як минулих, так і нинішнього, досягти домовленостей із РФ щодо їхнього повернення, Москва категорично відкидає таку можливість. Понад те, без будь-яких підстав, крім “покарання” Японії за підтримку України, Росія заборонила японцям, які були депортовані з цих островів радянською владою, та їхнім нащадкам відвідувати рідні місця і могили предків. В Японії існують громадські організації та політичні ініціативи, які вимагають від уряду Японії проводити з Росією переговори з цього приводу, і Фуміо Кішіда не може ігнорувати такі вимоги. Одна ця, для декого досить дрібна, проблема повертає на порядок денний необхідність поновити діалог із РФ, нехай і не на політичному рівні. Острівна геополітика має тенденції до періодичного загострення, і це один із факторів, який цілком може впливати на розв’язання більш глобальних проблем, у тому числі у Європі.

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії