Безнадійні борги Дмитра Святаша

Зокрема, представники автомобільного лобі є ініціаторами вічних торгів навколо ввізного мита на машини.

Коли Україна вступила до Світової організації торгівлі, саме лобісти не дозволили встановити нульове мито на автомобілі, що ввозяться з-за кордону.

Мрією ж вітчизняних автомагнатів є повернення до 25-відсоткового мита замість 10%, які були встановлені після вступу України до СОТ.

Останнім часом існували інші ідеї. Наприклад, пропозиція введення спецмита 33,4% і 47% — додатково до існуючих 10% — для авто з двигунами 1000-1500 см³ і 1500-2200 см³. За оцінками експертів, такі іномарки займають 80% всього ринку. Отже, згідно з цією ідеєю, майже усі нові імпортні автомобілі стануть набагато дорожчими.

Є й інші пропозиції. Зараз Мінекономіки проводить спеціальне розслідування з питання вразливості українського авторинку від імпорту авто.

Воно розпочалося за заявою власника Кременчуцького автозбирального заводу — КрАзЗ — Дмитра Святаша. До процесу долучився власник корпорації “Укравто” Таріел Васадзе. Першу скрипку у розслідування правлять автобусний гігант “Богдан” Петра Порошенка та виробник Skoda в Україні “Єврокар” — його представляє Олег Боярин.

Проте виникає питання. Було б виправдано, якби Україна захищала виробництво власних автомобілів з гучними брендами, які гарантують якість, але в державі не виробляють Ford чи Nissan.

В нашій країні збирають ВАЗи та Hyundai, все ще корейські Lanos та Chevrolet, і ще китайське щось, перетворене на “національний автомобіль” ZAZ Forza. Максимум, що виробляє Україна, — це Skoda, яка все ж таки є найнижчою ланкою серед брендів Audi Group.

Але справа навіть не в “шикарності” автомобілів. За критеріями ВТО, жодне з підприємств, що виробляє ці транспортні засоби, не є вітчизняним виробником (в Україні вони такий статус, звісно, мають). Причина — насправді, в Україні відбувається легка збірка того, що було вироблено за кордоном.

На відміну від Росії, виробники справді якісних авто не поспішають переносити виробництво до України. Хоча, здавалося б, внутрішній ринок країни є величезним.

Чому цього не відбувається, можна лише міркувати. Мабуть, через тотальну корумпованість, неповагу до чесної конкуренції та права власності в Україні. Або ж їх не пускають ті, хто в цьому не зацікавлений.

Так, до вступу в ВТО в Україні навіть збирали “Мерседеси”. Але то було, по-перше, збирання автомобілів, які до цього зібрали та протестували за кордоном. А по-друге, продавали ці машини так же дорого, як і імпортні. Тобто, то був бізнес, на меті якого була не побудова якісного та більш дешевого вітчизняного авто, а отримання якомога більшого прибутку.

Повернення такої ситуації прагне автомобільне лобі. Адже виробництво плюс збут дає набагато більший прибуток, ніж просто збут.

А на випадок, якщо в Україну захочуть прийти справжні виробники (як в Росію прийшли Toyota, Nissan, Ford та GM), існує міцний кордон, створений за роки. Ветерани авторинку розповідають, що років п'ятнадцять тому в Україні було легко створити автомобільне виробництво. Завезти двигуни та інші комплектуючі було дуже дешево, а зібрати їх в єдиний продукт — неважко.

Однак потім виникли ускладнення. Стало неможливим отримати технічні дозволи, а тим більше — поставити на облік виготовлену автівку. Згодом почали зростати мита та збори на ввезені авто і почали вироблятися перші “дешеві” українські автомобілі.

Не дивно, що в населення з'явилося стійке незадоволення тими, “завдяки” кому доводиться суттєво переплачувати. Хто ці “винуватці”, зрозуміти неважко.

Роблячи якісні автомобілі неймовірно дорогими, автомобільне лобі продає всередині країни на порядок дешевші “бляшанки” або завозить напівфабрикати для крупновузлового збирання, щоб продавати зібрані машини за ту ж саму високу ціну.

Можна не сумніватися: якби в Україні був відкритий кордон, жодна людина у здоровому глузді не купувала б старі корейські та китайські розробки, яке подаються як “національні” автомобілі.

На цьому штучно зробленому полі гри автомобільне лобі отримує надприбутки. Створивши перешкоду у вигляді мита, воно може продавати свою продукцію набагато дорожче, ніж мало б це робити на відкритому ринку.

Звісно, ці прибутки не демонструються, адже треба встановити ще більше мито, пояснюючи це необхідністю розвивати національного виробника.

Такі бажання викликають природні спротив і нерозуміння серед автолюбителів.

По-перше, вони бачать ситуацію у Європі та США, де за кілька тисяч євро чи доларів можна придбати цілком пристойний уживаний автомобіль.

По-друге, найм’якіший епітет, який українці використовують щодо умовно доступної продукції вітчизняних заводів, — “відро з гайками”.

Однак зовсім неправильно вважати, що автомобільне лобі становить конкуренцію імпортерам. Навпаки — це одні і ті ж люди.

Далеко не всі українці хочуть купувати “дешеві” національні автомобілі. Багато хто вважає за краще сплатити більше, але керувати якісною машиною. На цих людях автомобільне лобі теж заробляє — його представники є найбільшими імпортерами.

Вони ввозять Mercedes, Audi, Citroen, Jeep, Opel, Renault, Kia та авто багатьох інших брендів. Ці ж бізнесмени контролюють фірмові техстанції, які дають набагато більший дохід, ніж навіть продаж автомобілів.

Втім, зараз мова не про якість, а, скоріше, про причини “феноменальних успіхів” українських автовиробників.

В судах набирають обертів процеси навколо одного з найвпливовіших представників автомобільного лобі Дмитра Святаша — одного з фаворитів Партії регіонів у Харкові.

Він є активним учасником автомобільного лобі, і його бізнес-модель дуже нагадує те, що викладене вище.

Судові процеси, про які буде далі йтися мова, дозволяють зрозуміти, як він потрапив до рейтингів найбагатших людей України. Відповідь виявляється доволі простою, якщо навпроти оцінки статків бізнесмена поставити суму, яку заборгували його підприємства.

Так, він не крав, а хотів розвернутися ще ширше. Напередодні кризи підприємства “регіонала” встигли набрати мільйонних кредитів. Вочевидь, Святаш розраховував на подальше зростання ринків, але не судилося, і тепер фінустанови “хочуть крові”. А бізнесмен — напроти, платити не хоче.

Історія успіху

Святаш є своєрідним українським Березовським, хіба що меншого масштабу. Як і БАБ, він свого часу вирішив заробити мільйони на бажанні пересічних українців мати власні “Жигулі”, а згодом — ще й інші марки авто.

Як і у випадку з Березовським, його перша освіта була досить далекою від автомобільної теми — Харківський медичний інститут, спеціальність “педіатрія”. У 1994-1997 роках він був інтерном у Харківській міській клінічній лікарні №30.

З 1997-го, коли йому було 26 років, він пішов у бізнес і став президентом компанії “Автоінвестстрой” — “АІС”. Через десять років статки його та його партнера Василя Полякова оцінили $200 млн. У червні 2012 року Святашу виповниться 41 рік.

В парламенті Святаш уже десять років. Вперше харківський бізнесмен був обраний до Верховної ради у 2002 році на одному з округів Харківщини.

Тоді він входив у фракцію лояльного Леоніду Кучмі блоку “За єдину Україну”, потім перейшов до фракції Народної партії Володимира Литвина. В кінці 2005 року Святаш втретє змінив “прописку” — цього разу на “Регіони України”.

У 2006 та 2007 роках бізнесмен вже обирався до парламенту від Партії регіонів.

На сайті “АІС” можна знайти інформацію, що ця корпорація контролює більше 10% автомобільного ринку України. Основний вид діяльності — продаж нових легкових, комерційних, вантажних автомобілів, спецтехніки і автобусів.

“АІС”, зокрема, є ексклюзивним імпортером російських марок ГАЗ, УАЗ, ПАЗ, ЛіАЗ, ГолАЗ, КАвЗ, офіційний дилер марок ВАЗ, КАМАЗ, МАЗ, ІЖ, УРАЛ. Також фірма Святаша є дилером марки AUDI, CITROЕN, імпортером марок SsangYong і GEELY.

Корпорація має 34 торгово-сервісні підприємства і центри, 34 СТО, 40 магазинів запчастин, розподільчий центр — логістичний центр з приймання, зберігання і розподілу автомобільних запчастин, регіональний митно-ліцензійний склад.

Також “АІС” належать автоцентри Citroen, SsangYong, Chevrolet Niva, ГАЗ, Geely, Audi у великих містах України, автотранспортна, страхова і фінансова компанії.

На підйомі

До кризи справи у Святаша йшли добре. У 2008 році журнал “Фокус” оцінював статки депутата $200 млн. Окрім грошей, видання віддало належне впливу Святаша.

Той — мабуть, не без участі власника “Укравто” Таріела Васадзе — зумів зберегти відчутне ввізне мито на імпорт автомобілів у той час, як уряд масово скасовував цей вид бюджетних платежів. У підсумку, імпортні автівки залишалися надто дорогими, і багато хто вирішував купувати вітчизняні машини.

Близькість до Партії регіонів та наближеність до найбагатшої людини Харкова Олександра Ярославського забезпечили “аісівцю” надійний “дах”. Відколи Віктор Янукович став президентом, не було жодної новини про те, щоб у Святаша виникли проблеми з владою — навіть з одіозними Михайлом Добкіним та Геннадієм Кернесом.

Якщо зазирнути на сторінку Святаша на сайті Верховної ради, то можна побачити, що він акуратно ходить на засідання, голосує, вносить законопроекти. Насправді до Верховної ради він особисто не з'являється. Як і інші товариші по партії, він віддав свою картку і та рухається в одному ритмі з правою рукою Михайла Чечетова.

Мабуть, за це Святаш отримує вирішення деяких своїх питань. Напевно, це імунітет від переслідувань судів та правоохоронців, який автоматично отримують народні депутати, та, звісно, недоторканність іншого типу. Те, що депутат досі продає автомобілі Audi в серці “регіоналів” — Донецьку, свідчить багато про що.

Як виникли проблеми

Однак зараз політичний “дах” став для Святаша важливішим, ніж будь-коли досі. Скоро вибори, і автомобільний король Харкова напевно піде в парламент. У нього більш ніж достатньо причин, щоб за будь-яку ціну знову сісти в депутатське крісло.

Очевидно, Святаш опинився у скруті.

Справа навіть не в тому, що він став біднішим. За рейтингом “Фокусу”, в 2011 році статки Святаша оцінюються $78,4 мільйона. Просто прийшов час сплатити борги, а їх у підприємств Святаша навіть більше, ніж коштують його численні бізнеси.

“Економічна правда” знайшла низку ухвал господарських судів різних регіонів України, які дозволяють оцінити розмір заборгованості компаній “регіонала”.

Інформація про те, що успіх його підприємств побудований на захмарних кредитах, з'явилася в інтернеті давно. Більше того, регіональна преса повідомила, що нерухомість родини Святаша, яка була у заставі, нібито пішла з молотка.

За оцінками, сукупний борг компаній Святаша становить близько 5 млрд грн. Це $625 млн.

Судячи з цього, бізнес регіонала, який разом з бізнесменом Василем Поляковим контролює корпорацію “АІС”, знаходиться на межі банкрутства. Причому, що незвично для нинішніх часів, така загроза з'явилася навіть без участі державних інститутів на кшталт СБУ чи Податкової.

Сергій ЩЕРБИНА, Сергій ЛЯМЕЦЬ