Банкрутство: чому не варто зволікати

 Попри стереотипи, банкрутство — це не про безпросвітний песимізм. Навіть під час триваючої війни.

Банкрутство у світі — це цивілізований інструмент перерозподілу активів до більш ефективних власників та індикатор простоти ведення бізнесу. Бо для інвестора важливо не лише інвестувати у простий спосіб, а й розуміти, за якими правилами можна вийти з бізнесу. Що швидша і прозоріша ця процедура і що більше повернення з одного долара інвестицій отримають кредитори під час виходу, то прогресивніша і привабливіша країна. Довоєнна статистика України — 9 центів із долара. Небагато, будемо відверті.

Під час війни про інвестування не йдеться взагалі. А показник повернення може стати ще гіршим, якщо кредитори не проаналізують здатності боржника повернути борг і не почнуть діяти своєчасно.

Власникам бізнесу теж не слід заплющувати очі на наявні проблеми. Війна не спише боргів і не зніме з власників і керівництва відповідальності перед кредиторами.

Отже, кому слід замислитися над ініціюванням провадження про банкрутство?

Перша категорія — це підприємства, які й до війни фіксували проблеми з платоспроможністю та дефолти за зобов’язаннями перед контрагентами та банками. Однак через початок воєнного стану власники відклали прийняття рішення на потім, на час, коли війна завершиться.

Друга — підприємства, які втратили всі або більшість виробничих активів унаслідок бойових дій та окупації і стали неспроможні здійснювати виробничу діяльність і при цьому мають строкові зобов’язання.

Третьою категорією є підприємства, втрати яких хоч і не пов’язані з втратою активів, але війна викликала незворотні негативні зміни у господарській діяльності, що їх можна розцінити як загрозу неплатоспроможності.

Ну і, звичайно, якщо ви кредитор і маєте боржників із перелічених вище категорій, то слід серйозно розглянути варіант з ініціюванням їхнього банкрутства самостійно.

Чи може сьогодні підприємство розпочати процедуру власного банкрутства? Чи може це зробити кредитор?

Так, жодних змін у законодавстві не відбулося. Відкрити провадження про банкрутство можливо за заявою як кредитора, так і самого боржника.

Законодавець не запровадив жодних обмежень або мораторіїв, і якщо проаналізувати судову статистику, то суди порушують і подовжують існуючі процедури банкрутства. Ба більше, було скасовано “ковідний мораторій” стосовно відкриття банкрутств за боргами, які виникли після 12.03.2020 (відповідний закон набрав сили 06.01.2022). І це гарна новина, хоч би як комусь хотілося вдатися до популізму і сказати, що влада не турбується про бізнес. Досвід показує, що від таких обмежень було би більше шкоди, недобросовісні боржники використали б їх для зловживань. А це викликало б ланцюгову реакцію невиконання зобов’язань у всіх секторах економіки.

Вимоги до мінімальної суми боргу, яка може стати підставою для заяви кредитора про відкриття провадження, відсутні, як і вимоги щодо підтвердження боргу судовим рішенням. Головне, щоб сума боргу не була спірною. Верховний суд вважає, що спір існуватиме, якщо ще до заяви про банкрутство боржник оскаржить підстави виникнення боргу чи заперечуватиме розмір заборгованості у судовому порядку.

Боржник звертається до суду у разі загрози неплатоспроможності. Простими словами, це якщо боржник у разі погашення боргу одному кредитору не матиме змоги розрахуватися з іншими.

Для боржника встановлено певну преференцію: він не оплачує судового збору для звернення до суду із своєю заявою. Однак і не має можливості запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, який керуватиме процедурою. Це робить автоматизована система із числа всіх українських професійних арбітражних керуючих.

Кредитор же зобов’язаний оплатити судовий збір (24,8 тис. грн), а також авансувати винагороду арбітражного керуючого за три місяці роботи (60,3 тис. грн). Однак кредитор має право пропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, який, на його думку, найбільш ефективно здійснить усі необхідні дії у процедурі.

Чому процедура вигідна кредитору?

З моменту відкриття провадження про банкрутство господарська діяльність триває під контролем арбітражного керуючого, органи управління боржника обмежені в праві приймати рішення про відчуження або обтяження майна, укладення значних правочинів тощо.

Арбітражний керуючий проаналізує діяльність боржника за попередній період, виявить сумнівні угоди, за якими активи боржника могли бути виведені, а заборгованість перед пов’язаними особами штучно збільшена, та матиме право їх оскаржити. Такі дії мають привести до повернення майна у власність боржника, за рахунок чого кредиторські вимоги буде погашено, а також унеможливлять виплату “штучних” боргів на користь “технічних” кредиторів боржника.

У разі, якщо до банкрутства призвели умисні та недобросовісні дії його власників і керівників, арбітражний керуючий зможе розпочати процедуру стягнення коштів безпосередньо з таких осіб.

Чому боржнику важливо не зволікати?

З економічного погляду, процедура вигідна боржнику, оскільки запроваджується мораторій на виконання всіх зобов’язань перед кредиторами строком на 170 днів, також не виникає зобов’язань за прострочення грошових зобов’язань (пені і штрафів). За цей час є змога проаналізувати ресурси та можливості для відновлення платоспроможності або на законних підставах припинити бізнес.

Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до суду у разі загрози неплатоспроможності, в іншому випадку керівник боржника нестиме солідарну із самим підприємством відповідальність за непогашені кредиторам борги. Судова практика Верховного суду свідчить, що навіть у випадку, коли за статутом таке рішення має приймати власник на загальних зборах, а власник зволікає, то відповідальність керівника настає у будь-якому разі.

Своєю чергою, бездіяльність органів управління, що вплинула на збільшення кредиторської заборгованості боржника, може мати ознаки доведення до банкрутства, і це є підставою для притягнення керівників і власників бізнесу до субсидіарної відповідальності (залишок боргу підприємства, який не вдалося погасити після розпродажу майна, мають оплатити саме ці особи).

Тобто популярна раніше модель, коли підприємство входило у процедуру банкрутства, розпродавало залишки активів, а всі непогашені борги просто списувалися, тепер не працює. Платити доведеться власникам і керівництву. Тому потрібно діяти сумлінно та прозоро вже з початком появи ознак неплатоспроможності.

Під час війни, коли банкрутство може бути спричинене втратою виробничих активів, погіршенням умов ведення бізнесу, або й узагалі унеможливленням його продовження, дуже важливо не зволікати та не погіршувати стану підприємства через накопичення боргів. Своєчасне звернення до суду та ретельний аналіз причин, що призвели до банкрутства, дадуть змогу довести добросовісність дій власників і керівництва та відсутність підстав покладення на них відповідальності за неплатоспроможність і борги перед кредиторами.

І боржникам, і кредиторам не варто чекати завершення війни для того, аби починати діяти, якщо ви достеменно не знаєте, з яких джерел і в який спосіб буде погашено борг у майбутньому.

Чи є альтернатива банкрутству? Звісно, є.

Якщо ви кредитор

Ви можете проаналізувати можливість вашого боржника оплатити борги: перевірити його активи, переглянути звітність за останні звітні періоди (зараз дуже багато необхідних інтернет-ресурсів), а в реєстрі судових рішень і виконавчих проваджень з’ясувати, чи не має боржник претензій від інших кредиторів.

Після цього провести переговори або почати стягувати борг у примусовому порядку, звернувшись до суду, а потім до приватного або державного виконавця для виконання отриманого рішення. Під час судового процесу можна застосувати арешт грошових коштів та активів. Однак цей процес може затягнутися і не призвести до фактичного погашення боргу.

Для боржника

Застосування режиму податкових пільг для мінімізації податкового навантаження, домовленість із банком-кредитором про реструктуризацію або кредитні канікули. Нагадаю також, що зараз боржників звільнили від відповідальності за порушення строків оплати грошових зобов’язань — від оплати інфляційних втрат і 3% річних від суми простроченого зобов’язання. А крім того, якщо прострочення сталося через вплив воєнного стану, можна скористатися посиланням на наявність форс-мажорних обставин, аби уникнути санкцій за невиконання зобов’язання. Йдеться не про звільнення від самого зобов’язання. Його все одно потрібно буде виконати.

Однак це можуть собі дозволити лише підприємства із запасом міцності та гарними відносинами з контрагентами і кредиторами. І без гарантованого результату.

На завершення про непрості питання

Крім цілком звичних алгоритмів дій у банкрутстві, під час війни ми стикнулися з новими викликами, які не здатні вирішити ані кредитори з боржниками, ані суди, ані Мін’юст як регулятор.

Так, бізнес, який втратив усе через війну та збанкрутував, має об’єктивне право на відшкодування збитків за рахунок країни-агресора. Але через те, що на національному та міждержавному рівнях не погоджено порядок відшкодування таких збитків, а війна триває, все, що можна зробити, — це належним чином і за найвищими стандартами доказування зафіксувати розмір збитків, відобразити втрату активів за результатами інвентаризації. Але що робити з таким майновим правом у процедурі банкрутства, скільки воно коштує і як ним розпорядитися, наразі незрозуміло.

Іншим важливим питанням є реалізація санкційної політики держави у процедурах банкрутства.

Так, продаж майна банкрута, бенефіціарними власниками якого є резиденти Росії або Білорусі, неодмінно викликатиме запитання у органів, що мають право на стягнення таких активів на користь держави (відповідно до Закону України “Про санкції” або Закону України “Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів”).

При цьому інтереси українських кредиторів таких боржників у такому разі є незахищеними.

А надання права голосу на зборах кредиторів або задоволення за рахунок майна українського боржника вимог кредиторів, які є резидентами країн-агресорів, суперечитиме мораторію на примусове виконання зобов’язань перед такими особами та, очевидно, здоровому глузду (постанова КМУ №187 від 03.03.2022 “Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації”).

Також із 2014 року не вирішено, як завершувати процедури банкрутства підприємств, активи яких залишилися на непідконтрольній території. Таке майно не можна інвентаризувати, та, відповідно, його продаж за прозорими механізмами і за ринковою ціною неможливий.

Усі ці питання потребують обговорення із професійною спільнотою та невідкладного врегулювання законодавцем.

Однак, на жаль, законодавчі ініціативи у галузі банкрутства, в тому числі своєчасні та дуже потрібні, як-от законопроєкт воєнного часу №7442 і раніше поданий проєкт закону №4409, усе ще очікують розгляду, бо “не на часі”.

Олена ВОЛЯНСЬКА, партнерка Юридичної групи LCF, керівниця практики банкрутства та реструктуризації