Атомні лабіринти

У довгому переліку пріоритетних галузей співпраці між Україною та Росією енергетика стабільно фігурує як ключова. Вона абсолютна фаворитка будь-яких домовленостей і компромісів. Допоки українські та світові мас-медіа смакують джентльменський крок Віктора Януковича щодо відмови від високозбагаченого урану (див. тут і тут), вирішується доля інших, значно стратегічніших питань енергетичної безпеки країни. В обмін на дешевий російський газ український уряд обіцяє реалізовувати спільні енергетичні проекти. В ядерній енергетиці це будівництво щонайменше двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС за російськими технологіями й за російські кредитні ресурси. Раніше в заявах президента Віктора Януковича йшлося навіть про три блоки. Однак ціна, глибина й сутність питання виходять далеко за межі цього проекту.

Американська альтернатива

У пакеті домовленостей, які Україна пропонує укласти в обмін на дешевий газ, не значиться підписання нового довготермінового контракту між російським ОАО “ТВЕЛ” та українським Енергоатомом на поставки російського ядерного палива українським АЕС. А воно може відбутися в найближчі місяці. До речі, підписати цей документ планували ще торік улітку, але зрештою всі вирішили почекати результатів виборів. “ТВЕЛ” сьогодні — стовідсотковий монополіст на українському ринку ядерного палива. Всі 15 реакторів України проектували під радянське, а нині, відповідно, російське паливо, тому російські технології та усталені ланцюги кооперації є пріоритетними для України.

Проте стовідсоткова монополізація ринку не може влаштовувати жодну цивілізовану країну. “Ви не знайдете сьогодні в світі держави з ядерною енергетикою, де б експлуатували один тип реакторів, а на внутрішньому ринку діяв би тільки один постачальник ядерного палива”, — констатує Богдан Соколовський, екс-уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки. Всі експерти одностайні в тому, що нашій країні конче потрібно диверсифікувати постачальників ядерного палива та технологій. Є кілька основних шляхів це зробити: по-перше, допустити на внутрішній ринок альтеративних постачальників; по-друге, збудувати власний завод із виробництва ядерного палива; по-третє, використовувати альтернативні російським реакторні технології. Наразі хіба щодо першого з перелічених пунктів були вжиті реальні заходи.

Одним із конструктивних досягнень останніх п’яти років став розвиток співпраці з американською компанією Westinghouse Electric, основним акціонером якої є Toshiba. В 2005 році українська сторона домовилася з нею про кваліфікацію, тобто дослідне випробування шести тепловидільних збірок (ТВЗ) на третьому енергоблоці Південно-Української АЕС. Уже взимку цього року були завантажені 42 наступні ТВЗ американського виробництва. Все це робиться для того, аби експлуатація американських ТВЗ була ліцензована в Україні. При цьому дозвіл Державного комітету з ядерного регулювання на завантаження нової партії касет свідчить про успішне випробування стартової партії ТВЗ. Ще в квітні 2008 року Енергоатом підписав із американцями комерційний контракт, за яким із 2011-го до 2016 року вони постачатимуть паливо для трьох реакторів ВВЕР-1000, до яких Westinghouse адаптував свою технологію. Всього таких в Україні 13. Два інших — це реактори ВВЕР-440.

Конкуренція технологій

Тиждень поцікавився в експертів якістю американського палива порівняно з російським. Вони одностайно визнають, що якість американського дещо вища, тому воно ефективніше. “Паливні сердечники компанії Westinghouse сучасніші за технології, які пропонують постачальники з Росії. Там вони так і залишилися на рівні 1980—1990-х”, — відзначає Валерій Боровик, голова правління альянсу “Нова енергія України”. Михайло Гончар, директор енергетичних питань центру “Номос” констатує: “Американське паливо дорожче. Але їхня паливна касета має триваліший термін використання порівняно з російськими тепловидільними збірками. Це питання треба розглядати в площині неупередженого аналізу, однак кожна сторона тримає свої комерційні параметри ціни та якості в таємниці”.

У ЗМІ циркулювала інформація про те, що використання американських ТВЗ на Темелінській АЕС у Чехії спричинило аварію в 2007 році. Однак у звіті чеського ядерного регулятора, доступному в інтернеті, щодо позаштатних ситуацій на станції ні про що подібне не йдеться. Так само де-не-де спливали чутки про небезпеку другого Чорнобиля, тобто небезпеку аварій через використання палива, що не підходить для українських реакторів радянського зразка. Оцінку цих небезпек варто залишити фахівцям. І вона має бути якнайретельнішою, вільною від щонайменшої політизації. Але те, що росіяни жорстко борються за ринки збуту на всіх рівнях включно з інформаційним — це факт. Компанія “ТВЕЛ” прагне в найближчі десятиріччя здобути на світовому ринку ядерного палива частку в 30% і, можливо, обігнати Westinghouse. Росіяни дуже активно просувають свої інтереси на всіх напрямках. Так під час нещодавньої поїздки до Аргентини Дмітрій Мєдвєдєв домовився з президентом цієї країни Крістіною де Кіршнер про будівництво двох енергоблоків за російськими технологіями.

Для Росії також дуже важливо прив’язати країни-ім­пор­тери до своїх потужностей з ізотопного збагачення урану. Нам пропонують закуповувати у росіян повний обсяг послуг зі збагачення. Україна не має можливостей виробляти власне ядер­не паливо, але вона могла б успішно диверсифікувати постачання за рахунок співпраці з Францією та США. За п’ять-шість років у цих країнах заплановано ввести в експлуатацію нові заводи зі збагачення урану. “В найближчій і середній часовій перспективі Україні не потрібна ланка збагачення урану, — вважає Соколовський. — У світі вже є достатньо збагачувальних потужностей. При цьому прогнозують, що собівартість збагачення з 2014 року буде однаковою як на Сході, так і на Заході”.

Російський наступ

Прихід до влади Віктора Януковича неабияк підбадьорив росіян, які й до того відзначалися методичною послідовністю та жорсткістю у відстоюванні своїх стратегічних інтересів у ядерній галузі. З’явилась інформація про те, що “ТВЕЛ” висуває Енергоатому нові вимоги, а саме: підписати наступний контракт не на 10 років, як ішлося раніше, а на 15; постачати російське паливо для всіх 15 реакторів після 2015 року й підвищити ціни на паливо. Тож мова про те, що після ключового 2015 року Westinghouse має бути витіснено з українського ринку. Якщо додати до цього проект із будівництва нових реакторів за російськими технологіями, що паралельно збільшуватиме потреби саме в російському паливі, й гіпотетично можливе будівництво заводу з фабрикації ядерного палива саме за російськими, а не американськими, французькими чи будь-якими іншими технологіями, то Україна потрапить у тотальну, всеохопну залежність від єдиного постачальника ядерних технологій, палива й послуг на десятиріччя вперед.

“Якщо український уряд пристане на пропозиції “ТВЕЛ”, то на найближчі півстоліття країна буде позбавлена можливості міжнародної кооперації в цьому питанні, — наголошує Михайло Гончар. — Щойно Енергоатом залишиться віч-на-віч із “ТВЕЛ”, автоматично він стане заручником цінового диктату з боку російської компанії”. До цього варто додати загрози національній безпеці як такій. Подібні загрози ми вже пізнали на власному досвіді, коли російський монополіст Газпром закрутив газовий кран для України. Варто нагадати: атомні електростанції забезпечують до 50% потреб нашої країни в електроенергії. При цьому український ринок фактично найважливіший для росіян і за величиною вже наявного парку реакторів, і за потенціалом розширення співпраці. Український сегмент співмірний із внутрішнім ринком самої Росії. “В жодному разі не потрібно вестися на ультимативні умови, які висуває “ТВЕЛ”. Український ринок ядерного палива один із найпривабливіших у світі, тому це ми маємо обирати постачальника й визначати умови контрактів, а не та компанія, яка хоче продати”, — наголошує Валерій Боровик.

За першого прем’єрства Віктора Януковича Україна разом із росіянами добудувала два енергоблоки на Рівненській та Хмельницькій АЕС, після чого були підписані контракти про постачання російського палива на ці реактори впродовж усього терміну їхньої експлуатації. У свою другу прем’єрську каденцію Янукович пообіцяв, що завод із виробництва ядерного палива в Україні будуватимуть саме за російськими технологіями. До речі, в ранзі прем’єр-міністра навесні минулого року те саме обіцяла і Юлія Тимошенко. Тоді в справу втрутився Віктор Ющенко — і уряд змусили провести конкурс щодо вибору технології для будівництва такого заводу. В підсумку Мінпаливенерго оголосило конкурсний відбір технології виробництва ядерного палива для вітчизняних реакторів на заводі, спорудити який ще тільки планують. А Westinghouse, до слова, відкритий до співпраці й на цьому напрямку.

Залишається ще одне питання: а чи варто Україні будувати нові реактори? Чи, може, є сенс модернізовувати вже наявні, покращувати їхні показники? Коефіцієнт використання встановлених потужностей українських реакторів торік становив 68,4%. І це при тому, що він може сягати 90% і більше. Відповідь на ці запитання мають давати науковці, а не політики. Проте питання міжнародної ядерної кооперації надто сильно політизуються. Відмова від співпраці з американцями в постачанні ядерного палива може спровокувати ефект доміно в інших стратегічних галузях співпраці, зокрема поставках українського озброєння в Ірак. Зрештою, дешевий газ уже сьогодні може коштувати надто дорого наступним поколінням українців.

Жанна БЕЗП’ЯТЧУК