Аркан для президента

Ми — не про той аркан, що його дехто мріє накинути на шию Гаранта. Ми — про танець, а точніше, танок.

Під час посвячення хлопця у легіні гуцульські чоловіки танцюють у колі з топірцями в руках — це стародавня українська традиція. Плечі стискаються у єдину стіну, бартки виблискують на сонці — від цього магічного ритуалу неможливо відірвати очей.

Дуже схожий ритуал відбувається і коли український політик стає офіційним лідером. Скільки разів ми з вами спостерігали як, відповідно до традиції, навколо нього складається такий самий аркан — тільки не з гуцулів у сардаках, а з череватих дядьків та ділових жінок, які замість барток тримають в руках канцелярські теки та мобільники.

Вони потроху змикаються навколо лідера і утворюють безперервний кривий танок, так що нам уже не завжди видно — хто там всередині.

У свою чергу лідер так само не бачить, що відбувається навкруги, бо перед собою має тільки вервицю краваток, сорочок і паперів, які утворюють примхливі візерунки, змагаються за увагу новоспеченого легіня, інтригують, комбінують, вибивають одне одного, захоплюють до кола нових.

Захоче лідер глянути, що там діється у вугільній промисловості — аж тут вискакує наперед дядько в краватці: “Я! Я! Я і є вугільна промисловість. Я організую вам і покажу!”. Ну а в культурі? “Так от же я! Я і є культура!” — стрибає інший. Безпека — осьо танцює людина в погонах. І транспорт — от він, череватий.

А що про це думає народ? Знайдеться у танку й людина, яка “відповідає” за народ. “Народ вас любить!”. Ну а якщо не вірите — подивіться телепередачу, яку створили спеціально навчені люди — їхній керівник танцює тут-таки, у лаві.

Ви не повірите — але ця стародавня традиція закріплена навіть у офіційному протоколі для вищих посадових осіб — жоден керівник держави не може зустрітися з людьми без присутності відповідальних “опришків” — міністра, керівника апарату тощо.

Ми самі пробували колись організувати зустріч з прем’єр-міністром і нарвалися на цей ефект — якщо йдеться про книжкову галузь, то першим виступає міністр культури, за ним голова Держтелерадіо, тоді начальник бібліотечного управління Мінкульту, за ним — книжкового Держтелерадіо, потім голова Асоціації, ну а вам, шановні організатори, три хвилини в кінці, якщо вдасться.

Пам’ятаємо, як дивувалися тоді — невже ця шановна публіка не може поспілкуватися між собою без нас? Але протокол — це традиція, закріплена на папері, проти нього не попре жоден керівник.

В результаті згадану зустріч довелося організовувати підпільними методами — не з прем’єр-міністром Єхануровим, а з фізичною особою, бібліофілом Єхануровим, який завітав на презентацію.

Принагідно подякуємо Юрію Івановичу, що дозволив собі вискочити за межі владного “аркану”, а для цікавих звітуємо — результатом зустрічі стало відновлення закупівлі книжок для бібліотек, яке зумів зупинити тільки прем’єр Азаров.

До речі, схожий протокол існує також у інших країнах, зокрема нам довелося читати, як російська діячка Хакамада вимушена була, як і ми, шукати стежки у обхід та майже у підпільний спосіб зустрічалася з Кондолізою Райз.

Та це й зрозуміло — ну хто допустить, щоб перша чи друга особа держави були самі собі господарями. Намагання оточити лідера підлабузництвом, запопадливістю, ба навіть відвертою брехнею існувало ще при королівських дворах та комуністичних ЦК.

Інше питання — чи вистачало лідерам розуму, щоб розірвати чи бодай визирнути за межі зачарованого кола, і до яких наслідків це призводило.

Не будемо далеко ходити — згадаємо Кучму, який колись навмисне тримав у себе в адміністрації два ворожі клани — литвинівський та медведчуківський, і за рахунок зіштовхування їх лобами отримував інколи достовірну інформацію.

І звернімо увагу, що потім, під час другого терміну, він повністю довірився Медведчуку, а як воно було далі, ми всі добре пам’ятаємо.

Можна наводити й інші яскраві приклади — хоч би Каддафі. Щільний “аркан” (чи як воно зветься у арабів) навколо диктатора призвів до повної неадекватності, коли практично у ворожій блокаді Каддафі твердо вірував у свій авторитет, ходив по столиці з парасолькою і хизувався перед журналістами замість підготувати канал для втечі.

Чим це закінчилося для нього, не є секретом. І тут ми аплодуємо “невідомим”, які у День народження Януковича розвішали плакати з Каддафі та Хусейном — вони вірно проасоціювали.

Будь-який психіатр підтвердить, що божевілля починається з падіння критики до себе. Коли людина ігнорує об’єктивну інформацію, починає бачити світ не таким, яким він є, а таким, яким хоче бачити. Будь-який негативний сигнал сприймається як змова ворогів і викликає параноїдальні симптоми.

Вам це нічого не нагадує?

Абсолютно вірно. Якби існували психічні захворювання адміністративних структур — це можна було визначити як механізм формування “владної параної”. До речі, іноді вона виникає за згодою сторін — найяскравішу ілюстрацію нам дає фільм “Звичайнісіньке диво”, де герой Леонова Король говорить: “Я не хочу чути поганих новин. Чому вони всі мене лякають?”.

У теперішньої української влади “параноя” яскраво проявляється в останній рік — чи то підготовка до Євро зіграла роль каталізатора, чи то зовсім затис Януковича “аркан” навколо нього — але гарант не хоче навіть виступати перед парламентом, вперше в історії обмежившись публікацією на сайті та ще й без можливості коментувати. Адже і в парламенті, і в інтернет-коментах можна довідатися про погані новини.

Хіба приємно першій особі держави було почути славнозвісну подяку жителям Донбасу на стадіоні? Звичайно, ні. А це значить, що відтоді публічним заходам зась — не можна засмучувати “як я його називаю, Королька”, ой, пробачте, президента.

Таке от життя влади в уявному світі і призводить врешті до крові. Але ми не будемо переконувати можновладців — це неможливо, нам не прорватися через їхній “аркан” та й не зрозуміють вони, оскільки зайняті оспівуванням власних успіхів.

Насправді ми звертаємося до Об’єднаної опозиції та опозицій інших рангів. Люди добрі! Вийдіть за межі свого аркану! Поговоріть зі звичайними людьми, вислухайте від них гірку правду — це допоможе не помилитися на виборах.

Майже половина людей не хоче голосувати — і це не Забужко винувата, і не щасливе життя при Януковичі. Зупиніть нарешті свій танок, якщо це можливо!

Окремо хочеться звернутися до Віктора Андрійовича, як людини, що найбільше постраждала від танців навколо себе — адже обіймала найвищу в країні посаду.

Шановний Вікторе Андрійовичу! Свого часу Ви зробили справжній подвиг, коли після отруєння знайшли в собі сили для продовження боротьби, для згуртування людей, яке вилилося в Майдан. Ми цінуємо це як громадяни і літератори.

Але доля дарує нові випробування, не зважаючи на колишні заслуги. Шановний Вікторе Андрійовичу! Сьогодні від Вас вимагається подвиг не менший, якщо не більший, ніж ви зробили 2004-го.

Не йдіть на вибори! Звісно, це нелегко усвідомити, але ваш цілком заслужений антирейтинг здатен потопити будь-яку політичну силу. Навіть якщо Партія регіонів включить Вас до списку, вона не здолає 5-відсотковий бар’єр, не кажучи вже про менш рейтингові сили.

Ми знаємо, що танцюристи навколо вас переконують — на президентських перегонах ви набрали майже 6%, значить і тут наберете. Не вірте їм, не псуйте собі залишки репутації. Ми голосували за Вас 2004-го і навіть 2010-го, тому знаємо, про що говоримо.

Ні, шановні читачі, ми не зовсім здуріли, ми чудово розуміємо, що Ющенко цього не прочитає, а його танцюристи не доведуть до відома. Але мусили ж ми виконати свій громадський обов’язок і попередити про небезпеку.

А насправді ми звертаємося до вас — адже саме серед вас знаходяться майбутні президенти, парламентарі, міністри та чиновники. Не давайте “аркану”, який рано чи пізно утвориться навколо вас, остаточно зімкнутися і поховати ваше майбутнє та теперішнє.

Нам потрібні політики нового типу — ті, які попри чиновницькі та партійні ігри не втрачають зв’язку з людьми і здатності об’єктивно оцінювати ситуацію.

І такі люди є серед вас, друзі. Ми це знаємо.

Брати КАПРАНОВИ