Арабська люстрація

Вісімдесятитрирічний Хосні Мубарак на лікарняних носилках у судовій залі в спеціальній клітці, який намагається вслуховуватися в те, що говорить суворий суддя, — ця телекартинка облетіла весь світ.

Але його головна цільова аудиторія — це насамперед Близький Схід. Європа має свій Нюрнберзький процес, має досвід судового процесу над Слободаном Мілошевичем, люстрації у Чехії, Польщі, країнах Балтії. Близький Схід має уже в своєму арсеналі процес над Садамом Хусейном, але його ніхто не асоціює із тріумфом справедливості загальнонаціонального, а не трайбалістського масштабу.

Хосні Мубарак, “поранений лев” у залізній клітці зі своїми синами й найближчими поплічниками, — це реальне перше втілення мрій про справедливість абсолютної більшості населення певної арабської країни. І таким чином Близький Схід отримує свій маленький Нюрнберг. Хоча це не суд над ідеологією та злочинами проти людства, що чинилися під її жупелами. Це суд над будівничими класичної клептократії: системи управління, побудованій на клановості, корупції, страхові й цілком атрофованої до всього, що стосується реальних потреб суспільства, яким вона керує. Таких систем у нашому білому світі тьма-тьмуща. І лише окремим суспільствам удається щось змінити власною волею.

Що бездарніша владна система в країні, то менше шансів, що спроба персоніфікувати відповідальність за її злочини щось зрушить з місця. На зміну клептократичному порядку прийде хаос — от і все. Прості єгиптяни досі не можуть забути весілля сина Хосні Мубарака Гамаля, на якому кожен із гостей отримав по золотому зливку. Вони говорять про те, що сьогодні при владі залишилося чимало представників старого режиму, власників тих зливків, які нічим не кращі за тих, кого судять.

На лаві підсудних немає і Омара Сулеймана, керівника Служби загальної розвідки Єгипту. Сьогодні в західній пресі друкують свідчення колишніх єгипетських в'язнів, підозрюваних безпідставно у тероризмі, як Сулейман особисто брав участь у катуваннях і погрожував розправами.

Зміни до Конституції Єгипту щодо обмеження президентських повноважень поки що не внесені. Президентські та парламентські вибори заплановано на цьогорічну осінь. Однак відкритим є питання, яким чином і за чиєї участі вони проходитимуть. Острах Заходу щодо можливого зростання популярності “Братів-мусульман” у Єгипті, за великим рахунком, є безпідставним.

Єгиптяни підтримували їх, тому що не мали альтернативи й ненавиділи партію влади — Національно-демократичну партію Хосні Мубарака. Єгипетські політологи прогнозують, що нові політичні сили зможуть здобути велику підтримку в цій країні, спраглій змін і нових облич у політиці. Однак знову ж таки лише з часом можна буде переконатися, чи отримують єгиптяни справді багатопартійну систему.

Але одна з найбільших хронічних проблем єгипетського суспільства, якщо не найбільша, — відсутність соціальних ліфтів, тобто їх закритість для людей, які не залежали б від походження й статків. Іншими словами, це суспільство з близькою до нуля соціальною мобільністю. В Єгипті повністю платна й університетська, і шкілька освіта. Батьки повинні платити за навчання своїх дітей не лише у приватних, але й у державних школах. При цьому якість освіти в останніх дуже низька: у класах сидять по 60-70 учнів. Якщо батьки не можуть оплатити навчання в школі, то дитина лишається вдома, якою б здібною вона не була. Нагадаємо, що близько 40% населення країни живе в бідності. Гранти, урядова допомога, стипендії — вся ця матеріальна надбудова соціальної мобільності західного світу єгиптянам незнайома. У підсумку в такій системі на верхівці ніколи не опинялися найкращі. Відповідною була й якість політичної еліти країни.

Можна засудити Хосні Мубарака, якому, до речі, за наказ розстрілювати мирних демонстрантів, внаслідок чого загинуло 850 людей, загрожує смертна кара, можна засудити екс-міністра внутрішніх справ Хабіба аль-Адлі, якому поміж іншого інкримінують організації підпалів храмів коптів і мусульман для розпалення міжрелігійної ворожнечі, можна засудити синів Мубарака Аля й Гамаля за корупцію, але якщо в Єгипті не буде докорінно змінено соціальну й економічну систему, то стара, бездарна й тоскна влада реінкарнується. І сьогодні такі побоювання висловлюють багато експертів. Дехто припускає, що судовий процес над Мубараком — це радше зведення рахунків із ним військовими, яким вигідно всі злочини, вади й провали минулого режиму скинути на кілька конкретних людей.

Цікаво, що прості єгиптяни дуже сильно доневдана сумнівалися, що Хосні, Гамаль, Аля Мубараки та інші екс-високопосадовці справді перебувають у тюрмі й постануть перед судом. Навіть коли на національному телебаченні були показані відеоматеріали-докази з в'язниці, єгиптяни жартували, що цих VIP-в'язнів привезли туди на пару годин, щоб сфотографувати й зафільмувати, а потім відвезли назад до комфортних маєтків. І ось коли судовий процес почали транслювати на всю країну, то люди вперше могли по-справжньому серйозно на все це подивитися.

Цей судовий процес — це урок і меседж усім арабським диктатором. У липні цього року в Тунісі засудили екс-диктатора Зін аль-Абідін бен Алі. Однак сам він переховується у Саудівській Аравії. Отож, правосуддя над ним, його дружиною й іншими членами родини чиниться заочно. Його судові вироки зростають у геометричній прогресії: Бен Алі вже отримав 35 років ув'язнення за незаконне привласнення державного майна, 15 років — за зберігання зброї, наркотиків та археологічних артефактів, ще 16 років йому загрожують за корупційні оборудки з нерухомістю. Всі ці терміни плюсуються. При цьому сам повалений диктатор спокійно шле свої послання-коментарі з Саудівської Аравії про суд-маскарад. Тим часом у Сирії на очах в усього світу далі розгортається страшна трагедія. Щодня гинуть сотні людей. Сирійська влада тиче пальцем на ісламістів, мовляв, це бойовики радикальної гілки “Братів-мусульман” отримують накази з-за кордону розстрілювати мирних протестувальників і компроментувати таким чином державні спецслужби й поліцію. Сирійського президента Башара Асада, який увійде в історію як диктатор, що санкціонував вбивства власного народу, на самому Близькому Сході й за диктатора навіть не тримають. Реально ситуацію в Сирії контролюють його брати, які очолюють силові структури й віддають накази розстрілювати молодь на міських вулицях. Можна тут згадати ще й про єменського президента Алі Абдаллу Салеха, який лікується за кордоном і не відомо, чи повернеться в свою охоплену хаосом країну. Принижений Мубарак за ґратами — скріншот, що мав би стати нічним кошмаром для всіх диктаторів і не лише близькосхідних. Але єгипетська Феміда, зі свого боку, має діяти дуже професійно й незалежно, щоб не перетворити суд за злочини на судилище під викрики натовпу. Судилища — це еквівалент розправ.

Жанна БЕЗП’ЯТЧУК