Антипрезидентський податковий кодекс?

Уряд намагається переконати українське суспільство, що запропонований ним проект податкового кодексу буде чи не найбільш ліберальним в Європі.

При цьому як база для порівняння використовується податковий режим розвиненої, заможної, але подекуди стагнуючої старої Європи, а не Китаю, що стрімко розвивається.

Невже міністри всерйоз розраховують, що відразу ж після ухвалення кодексу осяяні ним українська економіка, інфраструктура, правове середовище і людський потенціал миттю посядуть перші місця у рейтингах міжнародних установ?

Якщо серед членів уряду і є наївні мрійники, то їх небагато. Запропонований ними проект кодексу не просто не переслідує таких цілей, він гальмує розвиток економіки, одночасно посилюючи особисті позиції його розробників або ФПГ, які вони лобіюють.

Однак найцікавіше те, що проект податкового кодексу шкодить не тільки інтересам громадян і економіки, але й президенту, ще більше дестабілізуючи ситуацію в країні.

Великі починають і виграють

Зниження граничної суми обігу для спрощенців з 500 тисяч гривень до 300 тисяч гривень уже викликало хвилю протестів підприємців. Уряд, витримавши паузу, почав подавати сигнали про готовність, за певних умов, зберегти колишній ліміт.

Безумовно, цей крок буде поданий як вимушена жертва і колосальна поступка малому бізнесу з боку влади. Насправді ж, ніякої поступки немає, а є закручування гайок і грубе розкуркулювання.

Список видів діяльності, за якими дозволено використовувати спрощену систему оподаткування, скоротився на 16 позицій, і більшості підприємців доведеться закриватися чи переходити на загальний режим.

Уряд начебто діє логічно. Справді, чому, як каже голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський, одні компанії повинні платити податки за повною програмою, а інші, хай і маленькі, відбуватися кількома сотнями гривень на місяць?

Цей аргумент був би справедливим, якби не одне застереження. Дрібний і середній бізнес платить не тільки офіційний, а й корупційний податок величезній армії чиновників середньої та нижньої ланок. Це до нього йдуть поправити своє фінансове становище пожежники, санстанція, міліція та інші державні вимагачі.

Більш того, дрібний бізнес не може використовувати трансферні ціни чи футбольні клуби, щоб уникати податків на прибуток і ПДВ, ховаючи додану вартість в офшорах.

Виходить, поки великі корпорації відбиватимуться від додаткових поборів за рахунок зубастих юридичних служб і зв'язків у верхах, маленьким доведеться тягнути лямку за двох, а точніше — повільно банкрутувати, звільняючи простір для глобальних мереж з їх стандартизованим продуктом і низькими зарплатами для працівників.

Позбуватися спрощеної системи, звичайно, треба. Проте робити це можна тільки після радикального полегшення податкового адміністрування і звітності, скорочення кількості податків, тотального скасування ліцензування і дозволів.

Непотрібні інновації

Предметом особливої гордості прем'єра Миколи Азарова є заплановане зниження податку на прибуток і ПДВ. Однак ні він, ні віце-прем'єр Сергій Тігіпко нічого не говорять про зниження відрахувань з фонду оплати праці, які перевищують 55%.

Для інноваційного бізнесу, де частка зарплати становить 80% усіх витрат, важливо знизити саме ці податки. Для підприємств з високим ступенем автоматизації і низькою вартістю робочої сили — навпаки. Їм вигідні низький податок на прибуток, дивіденди, ПДВ і не важливий розмір податків на фонд оплати праці.

Виникає питання: розвиток якої економіки стимулює кодекс? Автоматизованої, з мінімумом працівників або дешевою робочою силою, але не економіки знань, яка генерує людський капітал. Підсумок очевидний: безробіття, збільшення розриву між бідними і багатими, втрата інтелектуального потенціалу, знищення середнього класу.

Курочка по зернятку клює

Автори кодексу не забули подбати не тільки про свої стратегічні інтереси, але й про дрібніші питання. Перепало при цьому і українським чиновникам.

Як відомо, більшість іноземних компаній, приходячи на український ринок, використовує свої торгові знаки, технології та маркетингові ходи. Надаючи усе це у користування українським партнерам, вони встановлюють відповідну плату — роялті.

Творці кодексу вирішили, що тепер роялті іноземцям будуть обкладатися податком на прибуток, а от виплати українським фірмам, як і раніше, можна буде відносити на валові витрати. Дискримінації зазнали і резиденти офшорів, і всіх інших країн.

Юрисдикції з мінімальними податками на кшталт Кіпру українські компанії справді використовували для податкової оптимізації через виплати роялті, але до чого тут, наприклад, Німеччина, Австрія чи Росія?

З ними Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування, тоді як пропонована податковим кодексом новація їх порушує. Тимчасом, з юридичної точки зору, міжнародні договори мають пріоритет над національним правом.

Постає питання: чому урядовці вирішили скривдити стратегічних партнерів України? Може, через те, що компанії віце-прем'єра Бориса Колесникова і Михайла Бродського конкурують з іноземними фірмами?

Інший приклад стосується сільського господарства. В Україні другий рік точиться суперечка про механізм дотування виробників молока і м'яса. Учасники ринку та експерти говорять про необхідність збереження субсидування закупівельних цін, яке стимулює виробництво і продаж кінцевої продукції ферм і селянських господарств.

Чиновники Мінагрополітики, навпаки, хочуть ввести зрівняльний механізм: виплачувати дотацію на голову худоби і, звичайно, взяти на себе тяжкий труд з її розподілу. На чий бік стали автори “найліберальнішого” у Європі податкового кодексу? Звичайно, на бік кришталево чесних українських чиновників.

Навіщо стимулювати виробництво молока і м'яса? Країні потрібне зростання поголів'я. У чому різниця? У тому, що американська корова дає 12 тисяч літрів молока на рік, а українська — 3,5 тисячі літрів. Дотування одиниці продукції заохочує купівлю дорогих іноземних корів, а дотування голови — дешевих вітчизняних.

Ключова помилка президента

Більшість норм проекту податкового кодексу ведуть до зростання економічної і політичної потужності двох груп — олігархів і чиновників — за рахунок середнього та малого бізнесу, інноваційної економіки і середнього класу.

Результат — загострення соціальної напруги, а відтак — падіння популярності Віктора Януковича. Разом з додатковими президентськими повноваженнями він отримав і персональну відповідальність в очах виборця за все, що відбувається у країні.

Подальше посилення олігархів буде розмивати вплив президента на власну партію, парламент і уряд, у чому, мабуть, зацікавлені і деякі автори проекту документа.

Проте якими би сяючими не виглядали шанси нових українських герцогів і князів, вони все одно програють у цій грі. Питання тільки у тому, хто з українських політиків зможе усунути цих феодалів від влади і позбутися їхнього впливу та інтриг.

Якщо цього не зробить Янукович, його з'їдять, але на зміну прийде ще більш сильний, зубастий і цинічний лідер. Цезаря змінив Август, Леніна — Сталін. Усі знають, що ці лідери зробили з ворогами і оточенням колишніх вождів.

Лад, що склався в Україні, містить системну нестійкість у самій своїй серцевині. Олігархи, з одного боку, намагаються одягнути корону на себе або на когось із свого оточення, а з іншого — підривають і обмежують владу президента-монарха. Вони цілком обґрунтовано бояться, впавши в немилість, втратити все.

Така політична конструкція призведе або до розпаду країни на удільні князівства, як це було у середньовічній Німеччині, або до встановлення сильної королівської влади.

Добре, якщо все закінчиться як в Англії, де розправа корони з великими феодалами породила земельних буржуа, які потім, обмеживши владу короля, заклали основи сучасного парламентаризму і демократії.

Однак є й інший шлях: якобінський терор або встановлення путінської вертикалі з економічними вбивствами Гусинського і Березовського, реальним ув'язненням Ходорковського як найбільш принципового і непохитного противника нового порядку.

Залишається побажати олігархам мудрості, здатності думати не тільки про завтрашній день, але і про перспективу. Адже еволюційний розвиток країни можуть забезпечити лише громадянське суспільство, середній клас, малий і середній бізнес.

Михайло СОКОЛОВ