100 днів Януковича: диктатура з московським акцентом

Навряд чи якась влада за перші сто днів робила так багато. Це факт.

Порівнювати варто кількість реальних подій, а не слів. Якщо орієнтуватися на слова, попередній президент і його команда теж виглядали діяльно. Але, умовно, на 100 кілограмів сказаних слів припадало 15 кілограмів зроблених справ.

Якими були перші дні президентства Віктора Ющенка? Довгий вибір прем'єра, такий же затягнутий розподіл портфелів. Після цього єдиним, хто реально показав швидкий результат, був міністр фінансів Віктор Пинзеник, який миттю “склепав” принципово інший бюджет країни.

Запам'ятався міністр економіки Сергій Терьохін, який кинувся обіцяти зміцнення гривні. Згодом Юлія Тимошенко шокувала країну заявою про реприватизацію.

У “регіоналів” пропорція між словом і ділом інша: десь 100 до 40, а може, й більше. Нова влада жорстко структурована, вона швидко приймає рішення і тут же втілює їх у життя. Хтось порівнює цей механізм з армією, хтось — із зоною. Однак ніхто не гарантує, що ці рішення правильні — багато речей не витримують жодної критики.

Тенденція перша: тотальний контроль

“Регіонали” взяли владу в країні швидко і жорстко, як ніхто раніше.

Абсолютний контроль встановлений у парламенті, в уряді і судах. Верховна рада контролюється через добре фінансовану коаліцію “тушок”. Докази — ефективність прийняття рішень щодо Чорноморського флоту, бюджету-2010, драконівських податкових поправок і держзакупівель.

Контроль у Верховній раді ведеться на кількох рівнях.

По-перше, це сама коаліція. Вона скріплена чимось більш клейким, ніж кров, — грошима і владою. У тому, що депутатам-перебіжчикам заплатили, опозиція не сумнівається. А друзям з коаліції віддали цілу низку відомств, серед яких — митниця, Мінекономіки, Держстандарт, Держфінпослуг.

По-друге, це лояльний до нової влади спікер — з безпринципністю Володимира Литвина може позмагатися хіба що його попередник Олександр Мороз.

По-третє, “регіонали” захопили ключові парламентські комітети. Тобто, потрібні рішення відпрацьовуються ще до їх винесення у сесійну залу. Навіть якщо у Литвина раптом з'явиться своя думка, йому не дадуть зашкодити спільній справі.

По-четверте, опозиційним депутатам показали дубину. З метальників яєць Парубія і Гримчака ледве не зняли недоторканність, і це найкраще щеплення від “недуги” під назвою “опозиція”.

Про суди поки можна сказати небагато. Вищій раді юстиції дані небачені повноваження щодо звільнення суддів. Тепер потрібні рішення — не проблема.

Виконавча влада взята під контроль ще більш жорстко.

По-перше, звільнені тисячі людей, які хоч якось підозрювалися у лояльності до попередньої влади. На ключові посади розставлені “свої люди”, які чітко розуміють суть вертикалі. З готовністю роботів вони робитимуть все, що їм скажуть.

Відсутність професіоналізму — питання десяте. Працюють же “фінансист” Василь Волга у Держфінпослуг і “економіст” Василь Цушко в Мінекономіки.

По-друге, міністерства, комітети і комісії розподілено за олігархічним принципом. Наприклад, в енергетику щільно увійшов Рінат Ахметов. “Ми отримали навіть більше, ніж просили”, — відповів один з топ-менеджерів СКМ на питання, чи не обділили їх при розділі портфелів.

Крім того, особистий друг Ахметова Борис Колесников взяв на себе багатомільярдний проект підготовки країни до “Євро-2012”.

Інший приклад — Дмитро Фірташ. Цей бізнесмен успішно повертає гроші, витрачені на підтримку Партії регіонів. Можна сказати, що це головний бізнес-проект його життя, який тільки починається. Чого варте лише призначення лояльного до Фірташа Сергія Льовочкіна головою Адміністрації президента.

Ясна річ, призначити своїх людей змогли і прем'єр Микола Азаров, і перший віце-прем'єр Андрій Клюєв.

По-третє, правоохоронні органи стали воєнізованою частиною виконавчої влади. Тепер бандити потрібні хіба що для прокладання дороги через парк у Харкові.

Пресу нова влада уже приручила, а на обурення окремих журналістів вона не звертає уваги. Власники ЗМІ просто бояться. Страхи універсальні: можуть постраждати бізнес, сім'я, майно.

Недавно Ігор Коломойський зустрічався з журналістами свого каналу “1 +1”. На звинувачення у цензурі він відповів просто: ми працюємо з цими людьми, тому не можемо їх критикувати.

Нині під репресії може потрапити будь-яке ЗМІ. Не захистить ніхто — все контролюють правоохоронні органи. Випадок з львівською газетою “Експрес” — яскравий показник бездіяльності та цинічності Генпрокуратури і МВС.

Отже, уперше з часів Леоніда Кучми в Україні встановлена жорстка вертикаль влади. Боротися з нею безглуздо. Як свідчить досвід 2004 року, її може зруйнувати єдина річ — вільне голосування громадян.

Однак країна навряд чи може на це розраховувати. Нинішня опозиція підірвала довіру до себе. Розчарування настільки велике, що населення дивитиметься крізь пальці навіть на встановлення диктатури.

Поки що Янукович — не Муссоліні, але тривожні сигнали вже є. Побиття людей під час голосування щодо флоту у Києві, з'їзду Партії регіонів у Львові та екологічного пікету у Харкові — це, як мінімум, політика Путіна.

Тенденція друга: зміцнення олігархії

Зрощення бізнесу з владою дасть поштовх зростанню економіки. Вже з березня бізнесмени, близькі до Партії регіонів, повертають у країну капітали з офшорів. Вони потроху запускають проекти, які стояли роками.

Результати ще не помітні, і про тенденції говорять лише банкіри. Однак вже через рік цей ефект зафіксує статистика. Просто завжди є часовий розрив між введенням заводу в експлуатацію і першим отриманим прибутком.

Є ще одна причина майбутнього зростання: нова влада прийшла в момент, коли у світі закінчилася криза. А після падіння, як відомо, завжди настає відновлення.

Правда, невдовзі може початися друга хвиля кризи. Металурги, лиш прийшовши до тями, знову зіткнулися з проблемами: ринки сталі затоварені, ціни падають.

Втім, середньому і малому бізнесу житиметься набагато гірше. Голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський безперервно обіцяє полегшити життя “дрібноти”, однак на практиці займається значно більшим бізнесом.

“Середнякам” влада накреслила простий шлях: налагодити контакт з місцевими чиновниками. У цій моделі немає нічого нового — зрощення бізнесу і влади в Україні почалося ще задовго до розпаду СРСР.

Якою буде доля малого бізнесу, теж зрозуміло. Якщо вірити обіцянкам, через рік він опиниться в раю. На практиці — є закон № 6337 і проект Податкового кодексу, які “закручують гайки”. Малий та середній бізнес свідомо винен — це і є головна ознака явища, яке називається “азаровщина”.

Ті, хто підуть законним шляхом, далеко не зайдуть. Справа не в рейдерстві. Їх навіть ніхто не буде спеціально вбивати. Просто податківці братимуть з них більше податків, а “допомагатимуть” їм пожежники і санстанція. Це гірше, ніж шкідництво.

Тенденція третя: російський полон

Росіяни прийшли в Україну не вчора.

Найбільші російські банки — “Альфа”, ВТБ, ВЕБ, “Сбєрбанк Росії” — працюють тут давно і почувають себе непогано. Також в Україні є чимало підприємств, які належать росіянам, наприклад, Миколаївський глиноземний завод. Але навіть на цьому тлі перші сто днів роботи нової влади позначилися російським вторгненням.

Прикметною була пряма трансляція російсько-українського економічного форуму, який відбувся після нападу вінка на Віктора Януковича. Поведінка українських олігархів і урядовців говорила лише про одне: “слухаюсь і покоряюся”. Досить було глянути на обличчя Ріната Ахметова, щоб зрозуміти: він втрачає позиції в Україні.

Чому так швидко Янукович ліг під Росію? Це головне питання, яке наразі без відповіді. Можливо, це компромат і залякування. Можливо, гра в геополітику. Можливо, підкуп. Однак це точно не казки про давню дружбу двох народів.

Росіянам, імовірно, віддадуть нафтогазову сферу разом з “трубою”, авіацію та ключові заводи — “Запоріжсталь”, ММК імені Ілліча, “Луганськтепловоз” та “Укртелеком”. Приватизувавши владу в Україні, Москва отримає все, що захоче.

Тенденція четверта: спонтанні реформи

Щоб залишатися при владі, “регіонам” доведеться впроваджувати зміни. Реформи назріли: енергетика розвалюється, країну роз'їдають корупція і казнокрадство.

За перші сто днів був створений комітет економічних реформ, яким фактично керує заступник голови Адміністрації президента Ірина Акімова. В уряді реформами займаються прем'єр і його заступники — Андрій Клюєв і Сергій Тігіпко.

Одночасно з бюджетом до парламенту надійшов проект програми реформ. А нещодавно президент оприлюднив ще один подібний документ.

Частина закладених у нього речей варта уваги. Це новий бюджетний кодекс і закон про держзакупівлі, податкова реформа, посилення нагляду.

Разом з тим, він містить багато фантазій. Фонд майбутніх поколінь — явна гра у політику, а реєстр інвестиційних проектів — настільки технічний момент, що його не варто було вносити у державну програму.

Очевидно, що план змін формувався спонтанно, виходячи з потреб. Тимчасом послідовність має бути іншою. Спочатку слід визначитися щодо мети реформ, потім — обрати інструментарій і вже згодом — робити практичні кроки.

Яку модель економіки хоче збудувати влада в Україні? Якщо скандинавську, то податки будуть високими. Якщо непівську — податків майже не буде. Однак у Януковича стратегії нема взагалі. Її йому диктує, у кращому випадку, МВФ, у гіршому — товариш хаос.

Сергій ЛЯМЕЦЬ